Важко бути Богом…

1. Берцун Костянтин Тихонович, завідувач відділенням анастезіології та інтенсивної терапії новонароджених  обласної дитячої лікарні:
„Кожен день в екстремальних обставинах. Що згадується? Ось минулого року розширили відділення на 12 ліжок… А кілька років тому спільно з відділенням лікарні Пирогова виходили дівчинку, яка при народженні важила 680 грам – дуже складна ситуація була”.


2. Скупий Олег Михайлович, завідувач відділенням хірургії судин обласної лікарні ім. М.І.Пирогова,  кандидат медичних наук:
„Сьогодні повертаємося до старих канонів, коли медицина має бути профілактичною. Здоров’я в першу чергу залежить від самого пацієнта, а лікар може йому допомогти у деяких випадках”.



3. Головенко Віктор Петрович, кандидат наук, завідувач відділенням урології обласної лікарні ім. М.І.Пирогова: „Пацієнти всі різні. Та найбільше, на жаль, в першу чергу згадуються померлі. Постійно думаєш, чому, чого не доробили… Але, на, щастя, таке рідко буває. А так – трудові лікарські будні: щодня від трьох до п’яти операцій”.


4.  Фомін Олександр Олександрович, професор кафедри хірургічних хвороб дитячого віку Вінницького медуніверситету, доктор медичних наук.
„Батьки  діток часто вважають лікаря богом. Важко бути богом, адже справжній лікар вмирає з кожним хворим. І воскресає – з кожною врятованою дитиною. На жаль, при наших технологіях і фінансуванні вище голови не стрибнеш. Часто, щоб знайти кошти на лікування тієї чи іншої дитини, я обзвонюю всіх своїх знайомих – у Вінниці, Україні, в Росії… І бувають моменти, коли віриш, шо людство, незважаючи ні на що, справді єдина сім'я».


5. Кіщук Василь Васильович, завідувач кафедри захворювань вуха, горла і носа ВНМУ:
„Коли на твоїх очах хворий одужує – тобі теж стає краще. Професія лікаря – це спосіб життя: нема ні початку, ні краю. Взагалі будь-яке хірургічне втручання з гарним результатом надає наснаги, і водночас забирає нерви і здоров’я”.


6. Ковальчук Анатолій Пилипович, завідувач онкологічно-хірургічним відділенням  обласного онкодиспансеру:
„Онкологія важка сама по собі не тільки у фізичному плані – операції тривають по кілька годин. Психологічно дуже важко. Не всім, на жаль, вдається допомогти так, як би цього хотілося”.


7. Орлов Валерій Георгійович, кандидат медичних наук, завідувач відділенням „Пухлини голови і шиї”  обласного онкодиспансеру:
„Щодня працюю з важкохворими і думаю, коли вже почнуть приходити не такі запущені пацієнти. Прикро, що люди вчасно не звертаються по допомогу. Напевно ніхто більше не бере до себе таких складних пацієнтів, як ми”.



8. Каніковський Олег Євгенійович, завідувач кафедри хірургії медичного факультету № 2 ВНМУ:
„На жаль, гарні досягнення з часом забуваються і чомусь запам’ятовується погане... Пропрацювавши 17 років в ургентній хірургії, дійшов висновку, що кожен хірург має пройти цю школу: в екстремальних умовах нема часу на підготовку пацієнта до операції, рішення треба приймати за кілька хвилин”.


9. Ольхов Валерій Михайлович, кандидат медичних наук, завідувач обласним нейрохірургічним відділенням лікарні ім. Ющенка:
„Ми фактично були піонерами у вивченні причин отримання травм. Понад 40 % людей отримують черепно-мозкові травми, будучи у стані сп’яніння. Побутовий травматизм для Вінниці, схоже, є стихійною бідою.”.


10. Ногайчук Василь Іванович, завідувач опіковим відділенням обласної лікарні ім. Пирогова:
„Найбільша групова травма, яка Вінниччині набила оскому - вибухи у маршрутках. Наші мешканці й донині згадують той жах. Пригадую, як ми лікували постраждалих і боролися за їх життя... Зараз це перегукується з нинішнім тероризмом, що коїться у світі”.



11. Зайков Сергій Вікторович, професор кафедри фтизіатрії ВНМУ, з курсом клінічної імунології і алергології:
„З кожним роком захворювання у наших пацієнтів набувають все складнішого характеру. Причина тому – погіршення загальної екологічної ситуації”.


12. Верба Андрій Васильович, провідний хірург центрального регіону військово-медичного клінічного центру ВПС:
„Подобається наш молодий колектив. Серед 35-річних працівників вже семеро - кандидати наук, четверо - доктори наук, іще чотири офіцери-медики планують захищати дисертації. Захоплює військово-польова хірургія. Пригадую нашу поїздку у Новобогданівку в 2006 році, де хірурги надавали допомогу чотири доби. Надзвичайно приємно  згадувати хворих, виписаних здоровими, готовими до подальшої служби й роботи”.


13. Щербак Віктор Петрович, завідувач кардіологічним відділенням № 1 МКЛ № 1:
„Завдяки ангіографу, який з’явився у нас в 2008 році, вперше зменшилась на 50 чоловік кількість людей, яких привозять з інфарктом міокарда. Цей прилад дозволяє попередити його розвиток... А взагалі навесні і восени „інфарктників” найбільше саме серед дачників – доставляють їх у відділення прямо з городів”.


14. Гончаров Леонід Іванович, доцент кафедри педіатрії ВНМУ, дитячий ендокринолог обласної дитячої лікарні:
„На все життя запам’ятав маленьку Катю з Піщанки, яка прийняла три дози белоіду – бабусиних ліків, що само по собі смертельно. Дитина втратила свідомість, ми рятували її, робили переливання крові... І вона вижила! Взагалі педіатрія – більше психологія, дітей треба вміти розуміти. Якщо ти не психолог – сюди нема чого йти”.