«Не можу доробити Юлю Тимошенко з веслом…»

Саме  Юрій Козерацький зробив встановлену днями у Вінниці пам’ятну дошку Григорія Артинова. Але його головні проекти наразі не вдома. Скульптор-монументаліст саме завершує проекти  шестиметрових Антонія та Феодосія для Києво-Печерської Лаври, а ще -  Івана Франка, який на замовлення Київської міськради прикрасить  Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
– Якою своєю роботою ви  пишаєтесь?
– Найкращим проектом  вважаю  пам’ятник жертвам голодомору. Ну… На Вашингтон «поїхав». Але не можу сказати, що пишаюсь тому, що це за кордоном.
-  А що думаєте про міський конкурс  на кращу ідею пам’ятника Шевченка на Парижі?
– В мене своя думка...  В журі не було жодного поважного скульптора. Я подав апеляцію,  але увагу „перетягнув” на себе пам’ятник Гонгадзе.
– А ще говорять, що у вас є замовленняна  Тимошенко з веслом…
– Так, стоїть он, ще й не одна, а з Путіним, Лукашенко і  Януковичем. То просто «заробітчанство». Замовник – з Криму. А з якою метою скульптури йому треба, я сказати не можу. Та й закінчити ніяк не можу, бо від них надзвичайно важка енергетика. Зазвичай фігуру в людський зріст я роблю за тиждень, а тут за півтора роки справитись не можу. Не можу себе заставити. 
А взагалі  зараз в мистецькій сфері заробітчанство домінує, на жаль. Рівень ремесла виріс, але по суті всередині він пустий. І я, як митець, мушу «піднімати» рівень культури всіх, а не до чийогось рівня опускатись.
Художник передусім  виражає свою думку і традиції культурної національності. Якщо ж ні – то він простий заробітчанин. Щоб я не робив, намагаюсь, щоб це було українське мистецтво. Я не хочу бути загальноєвропейською „жвачкою”,я  хочу бути українським митцем, бо ми відрізняємося, у нас надзвичайно великий зв'язок традицій.
– Ви працюєте по всій Україні, а де найбільше подобається?
- В Ірпіні класно дихається, ліс  скрізь. Але коли я не бачу неба, дискомфортно себе почуваю. Немає свободи, душа не може полетіти, реалізуватись. Дуже приємні люди  на Тернопільщині. Іду до магазину, а діти перебігають дорогу і вітаються. Стаю в чергу, місцеві жителі пропускають: «Будь-ласка, пан майстер, ви в першу чергу…». Там  не треба надувати щоки  заслуженого, твою роботі й так оцінять. Але  кращого регіону від Поділля немає. В першу чергу я звертаю увагу на людей, на гармонію, яку вони створюють навколо себе. Як ви думаєте, чому у нас найгарніші жінки? Чому найвишуканіші смаки? Бо в нас надзвичайна природа, яка  створює навколо себе гармонію. Наприклад, так гармонійно підібрати кольори та відтінки у вишивці  може лише подолянка. Єдине «але» - складається враження, що обдаровані люди свідомо борються зі своїми задатками. Простіше  заглушити горілкою, але не дати таланту розвиватись.
– А що самі хотіли б зробити для Вінниччини?
- Після завершення  Антонія та Феодосія для Києво-Печерської Лаври хотів би зробити  таку скульптуру  й в Лядові, де бував Святий  Антоній Печерський. У 2013 році монастирю виповниться 1000 років. Тому маю надію знайти підтримку у вінницької влади.   
– Що таке бути справжньою людиною, як для Вас?
– Знайти себе у чомусь і реалізуватись.
–Хто Ваш найсуворіший критик?
– Мама. Її перша репліка на оголену натуру була: «Як тобі не соромно!».

Досьє:
Козерацький Юрій Єдуардович, скульптор-монументаліст, народився в Козятині
Сімейний стан: одружений, має доньку й сина
Улюблена страва: борщ
Улюблений письменник: Григір Тютюнник
Улюблений кінорежисер: Олександр Довженко
Найдорожчі подарунки: книги.
Хобі: здоровий спосіб життя