Ми женилися не «на грошах»…

Голова Вінницької обласної Ради Григорій Заболотний хоч і знає толк в „Мерседесах”, але пам’ятає і як хліб виймати з печі. Григорій Михайлович – автор більше 50 наукових праць, за його підручниками вчаться студенти у 22 вузах України. Довгий час його  називали „вічним  замом”. Першим він став у  2006 році, коли був  обраний головою обласної Ради.

- Якісь події  в дитинстві вплинули на ваше подальше життя?
- Пам’ятаю, коли у нашому селі з’явилось електричне світло. Як тільки його включили - всі перелякались, навіть худоба: собаки гавкали, кролі в клітках дерлися... А потім вся вулиця вийшла, біля криниці поставили стіл і всі разом вечеряли.  Засиділися далеко за північ. Ще  запам’ятався випадок, коли у селі валили церкву. Зібралось все село. Стягнути церковні куполи наказали трактористу. Він поклав корбу від трактора і сказав, що відмовляється й взагалі піде з механізаторів. А відмовитись від механізації тоді - це як сьогодні відмовитися від „Мерседеса”. Куполи потягнули два хлопці, які працювали у сільському клубі. Упали - і знялася курява. Як зараз пам’ятаю: дуже сильно закричали жінки... Дуже скоро тих обох не стало. Потім батько мені казав: „ Бачиш, що робиться - це для того, щоб ти пам’ятав: до церкви ніколи руки не можна простягати.”
- Агрономом стали через покликання?
- Через футбол. Спочатку здав екзамени у будівельний технікум у Вінниці. В мене були 5 карбованців - на той час  великі гроші, і їх у гуртожитку відібрали. Друг Юра й каже: „Оце там вас кожен день бити будуть, навіщо воно тобі, давай разом підемо у  9 клас”. Повчився я трохи і бачу, що забуду навіть те, що знав. Здав  екстерном екзамен і поїхав до двоюрідного брата, який вчився у сільськогосподарському технікумі. Там  не стільки мене зацікавила агрономія, скільки футбол. У парку був дуже гарний стадіон і мене поставили грати пробну гру за технікум -  після того я й поступив.
- То може й досі у футбол граєте?
- Дуже люблю футбол, але вже не граю. Більше теніс, волейбол, відпочинок на природі. Зараз такий час, що відпочиваючи, хочеться більше усамітнитися.
- Свою першу  роботу пам”ятаєте?
- У 1972 році закінчив я технікум, і мене направили в село Пологи Теплицького району помічником бригадира рільничої бригади. Це - найнижча посада, яка тільки може бути у сільському господарстві. Я вдячний Богові, що бригадиром у мене була дуже розумна жінка Лідія Степанівна. Вона і навчила мене, як працювати з людьми, як запросити їх до роботи, навіть якщо вони не хочуть.
- Ваша дружина дуже непублічна і про неї  мало що відомо…
- З Наталею ми разом вчилися у сільськогосподарському технікумі. Потім вона мене чекала два роки з армії. Я не одружувався  і вона не виходила заміж за «гроші». Коли жили у Бершаді, вона працювала в райадміністрації, як у Вінницю переїхали – стала займатися будинком і дітьми.
- Діти у вас теж були „домашні”?
- Я досить жорстко тримав своїх дітей, оскільки бачив багато прикладів, як швидко псувались діти керівництва. Тому вони мали бути вдома не пізніше 10-ї вечора. Ніколи не мали зайвої копійки. Зараз дочка вже  кандидат економічних наук і доктор філософських. Син Олег очолює компанію „Гарант”. Я часто задумувався над питанням: „хто тобі ближче дочка чи син?” Дуже хотів, щоб першим народився син. Так і сталося. Але потім, як з”явилася донька... Коли одружував сина, я нормально себе почував, а от коли доньку видавав заміж – плакав. Як подумаю: „Чого це вона, Заболотна Оксана , має бути Підвальна Оксана, чого!?”
Онуків у нас троє: двоє онучок та онук.  Дівчата дуже хороші, дочка і невістка народили їх майже одночасно, різниця у два тижні. Ходять до одного класу, навіть одягаються однаково. Одна з них більш публічна,  в „Барвінку” виступає. Інша – замкнутіша, але дуже обов’язкова до уроків та завдань. Онук Сашко дуже хороший хлопчик, порядний, ввічливий. Приємно, що батьки таким виховали.
 - Які кінофільми ви любите? Що читаєте?
- Улюблений фільм „17 миттєвостей весни”. Взагалі люблю фільми про Велику Вітчизняну війну. Літературу теж люблю історичну. Не люблю мелодрам.
- А самі пишете підручники…
- Коли я підготував докторську дисертацію, держслужбовцям  1-2 рангів заборонили захищати вчені ступені і звання. Я переробив дисертацію  „Стратегічна реструктуризація підприємств і компаній на світовому ринку” у підручник і поїхав у Москву захищатись на  звання професора. Через три місяці (я саме проводив нараду) відкриваються двері – це приїхав перший віце-президент Всеросійської академії наук технологій безпеки та оборони і привіз мені диплом професора Російської Федерації. Потім я написав ще два підручника і  захищався вже в Україні.
- На якому  автомобілі ви їздите?
- Якщо машина - то тільки „Мерседес”. У народі кажуть: є дві найкращі машини: „Мерседес” і новий „Мерседес”. Дуже подобається старенький службовий джип  Volkswagen Touareg. Вважаю, що це найбільш прагматична машина для наших доріг. Японських машин не люблю, тому на службовому „Лексусі” майже не їжджу. Користуюсь старим, який вже  майже списали, а я його відремонтував.  „Лексус” - це паркетна машина, проїхатися влітку по гарній дорозі і все, а для роботи кращої ніж  „Туарег” немає.
- Що вважаєте головним у житті?
- Найголовніша цінність - це сім’я. Я, напевно, не був би стільки років у владі якби б не моя родина. Вони все роблять, щоб я прийшов додому і мав можливість спокійно відпочити, набратися сил, енергії. Друге – справжні друзі, яких ніколи не буває багато. І звичайно улюблена робота. Це три речі, які формують людину як особистість.


Досьє:
Заболотний Григорій Михайлович, голова Вінницької обласної ради
Сім’я: одружений, батько 2 дітей, дідусь 3-х онуків
Улюблена страва: вареники з картоплею
Улюблений парфум: Chanel Egoiste
Улюблена література: історична
Улюблений фільм: „17 миттєвостей весни”
Улюблений автомобіль: Мерседес, Volkswagen Touareg