Досвітній рибалка Юрій Іванов

Юрій Іванович Іванов пройшов свого часу всі можливі щаблі влади  на Вінниччині.
Був міським головою Вінниці в 1987 – 1990 рр., губернатором Вінниччини в 1999 – 2002 рр. та головою обласної ради в 2002 – 2006 рр. Нині - президент Асоціації підприємств "Вінницятеплоенерго". Втім, вважає, що головне його досягнення в житті ще попереду.
- Я кожен день і кожну зроблену справу вважаю досягненням. Але найбільше досягнення завжди має стояти метою попереду, щоб хотілось рухатись вперед і сягнути результату. Зараз таким є скорочення енергоспоживання...
В дитинстві Юрій Іванов мріяв стати військовослужбовцем, як батько. Але через проблему із зором лише відслужив у будівельних військах. Там і зрозумів, чим саме займатиметься в житті.
- Народився на Далекому Сході, в містечку Свободний. Дитячі спогади пов’язані з військовою справою. Батька-військовослужбовця в 1948-му перевели в Івано-Франківськ. Там було неспокійно тоді через бандерівців: просто на вулиці вбивали людей, діти пропадали...
Пригадую, ми з татом їдемо у поїзді. Він читає газету, нахиляється і тієї миті над головою куля пролітає, - згадує Юрій Іванович.              
Після Івано-Франківська були Чернівці, де пройшло дитинство і звідки Юрій Іванов пішов у армію.
- Коли виявилося, що маю проблему із зором, пережив  стрес: не міг бути ані військовим, ані льотчиком. Зате служити в армію тоді брали усіх.  Не жалкую, що потрапив до будівельних військ, бо отримав спеціальність на півжиття...
- На що ви потратили перші зароблені гроші?
- Якщо вважати заробітком  розвантажування вагонів у студентські роки, то віддав мамі. Мені тоді було 16 років...
Зі своєю майбутньою дружиною – „дівчинкою із сусіднього будинку” Юрій Іванович познайомився в Чернівцях, ще будучи школярем. Через вісім років після знайомства одружилися – незабаром відзначатимуть «золоте весілля».
У Вінницю сім’я Іванових переїхала у 1973 році. Тут голова родини працював  головним інженером, технологом, очолив  „Тепломережі” і врешті міську раду.
- Одна з найскладніших ситуацій в кінці 80-х була із житлом. Черга була надзвичайно велика, - урбанізація, будувалися заводи. Лише на радіоламповому працювали 12 тисяч людей! Всі потребували житла. Можливо, це з загальними обставинами пов’язано, але в період, коли я працював у  міськвиконкомі, у Вінниці будувалася найбільша кількість житла за всю її історію... Але, на жаль, так і не вирішилися багато намічених питань, наприклад, досі не завершена південна об’їзна дорога, - згадує  колишній міський голова.
Та й нині планів і мрій у Юрія Івановича  чимало. Мабуть тому щодня прокидається удосвіта – о п’ятій ранку.
- Маємо довести всьому світу, що Україна здатна  на зменшення питомої ваги енергетичної складової у валовому продукті! Ми витрачаємо ресурсів  вдвічі більше, ніж Росія, у 18 разів більше за Німеччину! – констатує Юрій Іванов. - Наша асоціація  займається втіленням енергозберігаючих технологій. Нині країна не знайде необхідних коштів, тому треба самостійно  скорочувати споживання енергоресурсів. Це має стати як молитва для віруючих! Скажімо, під час гоління ми відкриваємо кран і вода собі тече. На Заході ви цього не побачите – там для води стакан беруть… Лампочки енергозберігаючі у п’ять разів менше споживають електроенергії на відміну від звичайних.  У мене вдома лампочки, що реагують на рух. Це ніби дорога річ, але проходить два роки і вона вже в плюс працює...
У Швеції споживання газу складало 70 % всього енергобалансу. А вже у 1985-му – лише 5%. В Україні зараз споживання газу в балансі енергоносіїв складає 43 % - це у 37 раз більше, ніж у Польщі!.. Наші люди їдуть в Тюмень працювати на нафтопромисли. І ми купуємо дорогий газ, маючи власний ресурс – ту ж солому, яку деколи даремно спалюємо на полях. Якби цю солому зібрати, спресувати і подати в котел... Хіба ця праця важча за ту, що у Тюмені? Так давайте платити людям стільки, як там, отримуючи той же ресурс. Не слід продавати пшеницю, щоб купити газ – краще солому вирощувати... Іще один метод – встановлення регуляторів споживання теплової енергії. Коли ми поставили його у дитячому садочку № 1, споживання у весняні дні зменшилося в чотири рази! У Могилів-подільській міськраді був випадок, коли прилад окупив себе за три тижні. Але далі діло не пішло. Є проблема бюджетного кодексу: установа не може брати кредит, міськрада може його взяти тільки з погодженням мінфіну...
Від роботи Юрій Іванов звик відпочивати по-хазяйськи:
- Живу у Селищі Тиврівського району. Свій будинок. Тож відпочивати є над чим: квіти, кущі, дерева. Та головне хобі – риболовля. Із задоволенням їду у Ровець. Ловлю  на вудки, спінінги – не моє. Мій рекорд – амур на 6,5 кілограмів.  У відпустку йду двічі на рік – у травні, коли треба все посадити і збити оскомину рибацьку. І - у серпні-вересні. Взагалі з приводу відпочинку маю своє бачення: не можна чукчу нагодувати бананами, а полінезійця – сирою рибою. Екзотика часом має місце, але людина повинна жити там, де склалася її генетична пам’ять. Зміна обставин, про користь якої говорять, насправді у свідомості людини. Зовнішній антураж не суттєвий. Можна чудово змінити обставини у межах Вінницької області в умовах найчарівнішої природної краси, отримавши імпульси, які  дадуть нові ідеї! Бував за кордоном, але кращого краю, як наш, нема!

Досьє
Фах: інженер-будівельник.
Головними рисами людини вважає патріотизм, професіоналізм і порядність
Сімейний стан: одружений, має сина, четверо онуків – Артема, Андрія, Юрія, Данила.
Улюблений письменник: Джек Лондон, Ільф і Петров, О”генрі
Хобі: риболовля, садівництво.
Улюблене місце відпочинку: південний берег Південного Бугу
Улюблена страва: „тройная уха”
Улюблений ресторан: „Спорт- тайм” (бо будувався його сином)
Автомобіль: „Субару-форестер”
Улюблені тварини: домашні   кавказька  вівчарка Лада та італійська сторожева (кане корсо) Брада.