Сергій Моргунов – «без краватки»…

Сергій Анатолійович постійно на виду, посада  зобов’язує. З  біографії  на сайті мерії ще відомо, що одружений і з дружиною Наталією виховує доньку Вероніку, який 13 років.
А от  поза роботою він -  колекціонер моделей автомобілів 1:43, любитель історичних фільмів та книжок, дбайливий батько та чоловік. Таким Сергія Моргунова бачать дружина та дочка, а ще  – лише кілька близьких друзів.
- Про що мріється? – перепитує він. – Як і кожна людина, мрію, щоб батьки були здорові, аби з родиною все було добре, щоб дитина моя пішла правильним шляхом. Це ж зараз перехідний вік – Вероніці 13 років. Вона і тенісом займається, і на гітарі грає, і англійською займається додатково. Чесно кажучи, щодо іноземних мов, це я намагаюся виправити свої помилки. Зрозуміло, знаю російську, українську, трішечки польську і чеську – дався взнаки бізнес, яким  займався. Але щоб досконало вивчити іноземну мову – якось у мене не склалося. А от дочка гарно знає. Мріється і про те, щоб українці багатше жили, щоб не відмовляли собі у елементарному. Щоб місто розвивалося. А для себе... Про те, що й  усі. Це просто, банально – але це правда.
Щовечора Сергій Анатолійович  повертається до будинку, перший камінь якого заклав особисто ще у 1988 році. До  будівництва була причетна уся родина. Так, стіни зводив дядько, за фахом каменяр. А теперішній секретар міської ради допомагав йому, як підсобник. Допомагали всі родичі – адже дім будували одразу для двох дітей  – Сергія і його сестри. Ділянка у дев’ять соток, два поверхи, з окремими входами. Перший поверх – молодшій сестрі. Другий – йому.
- Це дуже теплі відчуття, - розповідає Сергій Моргунов. – Адже це будинок, який звели своїми руками. На другому поверсі у мене три кімнати, на першому, де жила сестра – також було три. Чотири роки тому сестра переїхала і ми зробили ремонт з переплануванням. Тепер у мене є кабінет – з шафами для книжок, робочим столом. Я там не часто маю можливість попрацювати, зате  дочка займається уроками. Їй там легше сконцентруватися.
На столі у домашньому кабінеті Сергія Анатолійовича лежить книжка – „Історія українського козацтва”. Це подарункове видання, у якому десять тисяч фотографій та 1820 сторінок детальної фактології про козаків. За фахом  Моргунов - історик. Отож, потроху читає, коли має можливість. Шуткує, що повністю перечитати цю книжку зможе тільки на пенсії. Це  – рідкісне видання. Подарунок від дружини на день народження. Сергій Анатолійович довго шукав книжку, запитував у магазинах, але вона вийшла обмеженим тиражем. І  дружина  знала про цю мрію.
- Якщо  говорити про подарунки, то моя позиція – подарунки мають бути не тільки приємними, але й корисними, - каже  Сергій Моргунов. - Я ж бачу, які подарунки дарують люди у моєму колі. Якщо чесно, бувають випадки, коли подарунок не надто потрібний. Ті ж  статуетки - гарно, але не практично. От книги – це завжди вдалий подарунок. Дружина мені, як правило, дарує щось з одягу, бо  сам не маю часу ходити по магазинам. Дочка щось придумує, аби мене порадувати. Мені цього достатньо. Взагалі, на свій день народження – 9 червня, я намагаюся брати відпустку і ми з родиною та друзями їдемо на море. Там і святкуємо. Щороку намагаємось вибрати нове місце, аби сумістити і відпочинок, і туризм. Подивитися цікаві місцини. Я ж історик, мені це надзвичайно цікаво.
Найбільше Сергій Моргунов полюбляє вечір, коли повертається додому і має час повечеряти з дружиною і дочкою. Обговорити  нагальні справи. Відключити мобільний та насолодитися часом із родиною.  Літом допомагає дружині на присадибній ділянці. Наталія Володимирівна надзвичайно любить доглядати за ділянкою біля будинку – садить квіти, доглядає за газоном. Навіть на 8 березня просила у чоловіка не подарункові квіти, а крокуси у горщечках – аби весною пересадити на  ділянку.
- У нас немає ані  садівників, ані домогосподарок – за всім дивиться дружина, їй це  подобається, - каже Сергій Моргунов. – Вона дуже домашня. Звісно, займається підприємницькою діяльністю, любить свою роботу. Але дуже  відповідально ставиться і до домашніх обов’язків. Коли робили ремонт,  контролювала усе. Усе по крупинках збирає, аби вдома було затишно. Газон, навіть, сама косить раз на два тижні. Бо вона це любить. А я їй допомагаю…
Взагалі, Наталя Володимирівна ніщо не залишає поза увагою.  Знає, наприклад, що хобі чоловіка – моделі автомобілів. Тепер по вівторках, приносить йому журнал „Автолегенди СРСР”.
Часточку тепла ця родина дарує і кішці  Мурці. Звичайна безпородна  кицька. Але дуже розумна. Вона прийшла до родини Моргунових сама. Якось, повернвшись  з роботи, Сергій та Наталя побачили маленьке сіре кошеня під дверима  будинку. І зрозуміли – от іще один член родини.

Спогад з дитинства:
Пам’ятаю 1 вересня 1975 року, коли  йшов у перший клас. Як ми з батьком виходили з під’їзду. На мені коричневий костюм і айстри у руках.  Тримаю перший у своєму житті серйозний портфель, а батько поправляє мені краватку. Ми йдемо у школу,а там у дворы - дві тисячі дітей. Ця масштабність мене вразила. Я не пам’ятаю останнього дзвоника, а перший – запам’ятав у деталях.

Історичні постаті, які імпонують:
Юлій Цезар
Макіавеллі
Черчілль

Три речі, без яких  не виходить з дому:
Охайний костюм, мобільний телефон і  гарний настрій.


Улюблена страва:
Шашлик зі свиної шиї, приготовлений  у гарній компанії

Книжка, яку читає:
„Братерство Сіону”

Останній переглянутий фільм:
„Законослухняний громадянин”