до списку

90 років бібліотеці, яка працювала навіть у війну

12.02.2010

Випадкових людей у цій професії не залишилось, як і тих, хто прийшов не віддаватися справі, а просто відсидітися на тепленькому місці. „Капітал” на цій роботі не зіб”єш, та й зарплатня ніколи не була високою. А ті, хто пройшли через це професійне сито і залишились – справді люблять свою професію.

Ніна Браніцька у бібліотечній справі із 1974 року. Після закінчення інституту культури ім. Корнійчука за направленням приїхала до Вінниці. Сміється, що коли б тоді не пристала на пропозицію подруги „помінятися роками” (та вийшла заміж і не хотіла залишати чоловіка), так би і залишилася  у рідному Києві.
- У Вінниці вже 40 років, - каже Ніна Іванівна. – Вінниця стала рідною, а в Київ... гарно на екскурсії їздити. Хоча вся рідня  там.
Через два роки Ніну Браніцьку призначили завідуючою бібліотекою ім. Крупської. Відтоді вона - беззмінний хранитель цієї публічної книгозбірні і її традицій. Про свою бібліотеку Ніна Іванівна може розповідати годинами, як і про людей, які ті традиції формували. А нещодавно одна з найдавніших книгозбірень міста відзначила своє 90-річчя.
- Дата неоднозначна, - розповідає Ніна Іванівна. – Офіційно вважається, що бібліотека була відкрита у 1913 році, її появу пов”язують з іменем Коцюбинського. Хоча ми в архіві знайшли першу згадку про нашу бібліотеку у  1919 році.
Спершу бібліотека розташувалась  у приміщенні  музею М. Коцюбинського. А в роки війни саме у бібліотеці ім. Крупської був штаб підпільної організації, яку очолив І. Бевз (він на той час був завкнигозбірнею).  Під час окупації це була єдина діюча  бібліотека у Вінниці.
Після війни із музеїв почали відселяти всі інші установи. Бібліотеці підібрали ... трикімнатну квартиру на третьому поверсі багатоповерхівки. Планувалось зробити спеціальні сходи і вихід на вулицю. Але вирішили не народжувати такий „архітектурний шедевр”. Тож керівництво міста домовилось з обласним управлінням комунікацій, для якого якраз будували нове приміщення на Максимовича, що вони поступляться своєю старою будівлею. І з музею бібліотека переїздить у приміщення на розі Коцюбинського та Шмідта. Там міститься і досі.
- Коли йшов ремонт, тодішній голова міської ради Юрій Іванов дуже лояльно поставився до бібліотеки, - пригадує Ніна Іванівна. – Особисто щотижня приїздив і дивився, як іде ремонт.
Свою назву – бібліотека ім. Крупської – книгозбірня не змінювала. Завідуюча пригадує, що в коридорі навіть був портрет дружини Леніна, молодої і радісної, зовсім не такої, якою ми з підручників пам”ятаємо Надію Костянтинівну. Але його хтось… поцупив.
На кошти, що міська влада подарувала бібліотеці до ювілею, придбали нові полиці для книжок, комп”ютерний стіл. А центральна міська бібліотека подарувала підключення до Інтернету.
За час роботи бібліотекарі виховали цілі династії читачів. Бабусі приводять онуків. А ще Ніна Іванівна підмітила, що сама прийшла працювати у „дорослий колектив”. Нині колектив бібліотеки значно помолодшав... Але пристрасть до роботи кипить так само, як і колись.
- Мене донька запитує, скільки там можна сидіти і що в бібліотеці можна робити до дев”ятої вечора, - сміється Ніна Браніцька. – Знаєте, на зустрічі з нагоди ювілею ми запросили колишню працівницю бібліотеки, вона з 1952 року по 2004-тий пропрацювала на одній посаді у читальній залі. Так ось вона сказала: я люблю свою бібліотеку тільки за те, що немає такого дня, щоб тут не було людей.

Ірина ЖУК

Коментарі відвідувачів