41 ВУЗ ДЛЯ ВІННИЧЧИНИ – ЗАБАГАТО

Ігоря Івасюка знають насамперед, як начальника обласного управління освіти і науки. Між іншим, не менша частка його роботи – у депутатському корпусі міської ради, де він очолює постійну комісію з питань освіти, культури, молоді та спорту. Причому, депутатом став ще 12 років тому, у 30-річному віці.
— У депутати Вас призвала партія?
— Ні, тоді я обирався по мажоритарному округу, як самовисуванец. На той час працював директором школи-гімназії № 30 і зрозумів, що депутатство суттєво допоможе для реалізації професійних планів. І, в першу чергу, допоможе тим 1600 учням, які тоді навчалися у школі. Це дійсно допомогло навчальному закладу, адже з одного боку робота депутата – це додаткове навантаження, а з іншого – й більше можливостей.
Загалом мене двічі обирали по мажоритарному округу. А вже останні вибори були, на жаль, за списками. На жаль тому, що коли депутати обиралися по мажоритарній системі, то були зобов’язані працювати з виборцями. Такий депутат мав добре знати проблеми виборців, спілкуватися з ними. Вибори за партійними списками знівелювали таку близькість між представницьким органом влади і безпосередньо виборцями. Але, знаючи, що тільки через округ можна максимально наблизитися до виборців, ми в міській раді вирішили розподілити місто по округах і закріпити за депутатами. Це досить формально, звичайно, адже у депутата насправді немає конкретного округу. Переконаний, що представницькі органи у місцевій владі повинні бути максимально наближеними до виборців. Ми ж не розв’язуємо глобальних проблем, скажімо, про вступ у НАТО чи укладання союзу з Росією. Ми зайняті буденними проблемами людей нашого міста. Тож бажано, щоб система виборів була трохи змінена в цьому плані.
— Що вважаєте своїми досягненнями за депутатський період?
— Оскільки моя діяльність пов’язана з освітою, тому, в першу чергу, опікуюся її проблемами, а також культурою і спортом. За цей час ми затвердили декілька серйозних програм розвитку освітньої галузі міста. Здійснили повну комп’ютеризацію навчальних закладів: майже у кожен забезпечили по два-три комп’ютерних класи, чого не було раніше. Підключили до швидкого Інтернету. Вперше за останні п’ять років організували у міських школах сучасні кабінети фізики, біології, хімії, математики. Почали потроху відновлювати садочки, оскільки багато з них на початку 90-х були закриті і перепрофільовані, здані в оренду. Частину їх зараз повертаємо... За цей час, нарешті, добудували школу № 36 у мікрорайоні Пирогово – цей довгобуд тривав майже десять років. Також у школах міста тепер працюють соціальні педагоги.
Я пишаюся, що освіта Вінниччини входить у п’ятірку найкращих в Україні, а професійно-технічна – у трійку. За кількістю призерів і переможців олімпіад ми одні з кращих.
— А які з проблем докучають?
— Перед початком кризи у нас був запас міцності, ми сподівалися, що цей період пройде більш-менш спокійно, якщо не затягнеться на кілька років... У цьому році ми скоротили видатки на проведення капітальних і поточних ремонтних робіт у навчальних закладах. Це великий мінус, тому що заклади мають солідний вік – близько 50 років — і потребують постійних ремонтів. Друга суттєва проблема – нестача місць у дошкільних навчальних закладах. Хоча й намагаємося максимально скоротити чергу, відкриваючи нові групи і садочки, але на 100% не можемо, на жаль, задовольнити всіх бажаючих. Ще одна проблема в тому, що на території області працює 41 вищий навчальний заклад, а це забагато. Виникають питання до деяких з них щодо якості освіти. Логіка і життя підказують, що їх має бути значно менше. Для порівняння – на всю Польщу – 22 вузи.
— Що найбільше подобається у роботі?
— Хоч робота з людьми досить складна, але мені дуже подобається. Якщо налагоджені нормальні контакти — ти дуже швидко відчуваєш зворотній зв’язок. Коли він є, значить, є результат, розумієш, для чого працюєш. Це найбільше надбання. Але є й те, за чим сумую. На жаль, уже п’ять років не викладаю. Та й часу немає на спілкування із студентами і школярами...
Минуле депутатське скликання було дуже яскравим. Був час, коли не було навіть міського голови, тому що Олександра Домбровського призначили головою облдержадміністрації. Та, на щастя, на добре відомій сесії 25 листопада 2005 року, яку, до речі, я вів, секретарем міської ради було обрано Володимира Борисовича Гройсмана. Це було історичне рішення. Ми не побоялися обрати молоду людину і не помилились — згодом виявилося, що він здатний розв’язувати проблеми нашого міста. І таке наше рішення через півроку підтвердили вінничани на виборах міського голови.
— Незабаром почнуться зустрічі з випускниками. А Ви підтримуєте зв’язки зі своїми однокласниками?
— Я ходив на всі зустрічі з випускниками, окрім минулого року, коли захворів. Завжди зустрічаюся у школі з однокласниками, колегами, зі своїми учнями, які приходять до школи вже як випускники. Приємно поспілкуватися, адже у кожного цікава доля. Зв’язок із школою підтримую і як батько, адже там навчається моя 10-річна донька.
— До речі, як ставитеся до тих же „Однокласників.ру”?
— Я не прихильник подібних мереж. Але розумію, що це данина часу і заборонити їх було б неправильно. Як батько не забороняю дитині користуватися Інтернетом. А як педагог намагаюся пояснювати їй, що Інтернет – безмежне джерело інформації як корисної, так і шкідливої. Тут потрібно мати певну культуру спілкування. „Однокласники” і „контакти” забирають у молоді дуже багато часу, який можна використати значно ефективніше. З досвіду своїх років можу сказати: те, що не встигнеш зробити школярем, надолужити дуже важко. Варто мати живе спілкування з однолітками, займатися спортом, мистецтвом. Максимально себе розвивати, бо з часом з’являться нові проблеми, а все інше відійде на другий план.
— Як відпочиваєте?
— І на роботі і вдома маю багато гарних квітів, вазонів. Люблю за ними доглядати — у цей час і відпочиваю. Хоч математик за освітою, але маю таке хобі. Я досить активна людина. Щороку з родиною їздимо кататися на лижах у Буковель. У цьому році їздили на Різдво. Донька, до речі, непогано навчилася кататися. Літом виїжджаємо на море на тиждень. Взагалі, дуже люблю з родиною спілкуватися, тільки що не маю на це багато часу. У нас із донькою дуже відверті стосунки – вона завжди розказує про свої проблеми у класі.
— Ваша дружина, мабуть, теж педагог?
— Так, вже трохи більше року викладає в кооперативному інституті. До цього працювала в обласній податковій. Чесно кажучи, важка робота державного службовця, адже забирає багато часу. Я дуже задоволений, що вона змінила свою діяльність і тепер приділяє більше уваги родині.
— Що можете зараз дозволити собі такого, що років 10 тому не могли й уявити?
— Насправді, років десять тому я міг собі більше дозволити, ніж зараз. Тепер я повинен бути певним прикладом у стосунках з іншими людьми. Я взагалі досить стриманий. А будучи молодим, ти можеш менше себе обмежувати у поведінці, стосунках, спілкуванні... Зараз обмежень більше, але вони дисциплінують. Чим вища посада – тим більше обмежень. Проте наші депутати Верховної Ради, мабуть, цього не відчувають. Через це й маємо наслідки – нинішню політичну ситуацію в країні.
— На що витрачаєте найбільше грошей?
— Бюджет нашої родини, як і будь-якої іншої, це – продукти харчування, одяг. Мабуть, на відпочинок найбільше йде грошей, бо він досить дорогий. Багато грошей витрачаю на подарунки. У цьому році доньці виповнилося 10 років. Вона навчається у музичній школі, ми подарували їй піаніно. Вона дуже задоволена.