усі новини номера

Особливості професії: коли в ресторані замість меню вивчаєш інтер'єр

25.01.2012

Архітектор Олександр Коротких відзначає, що приватні замовники із зовнішнього епатажу переорієнтувались на енергозбереження

Архітектор Олександр Коротких улюбленим заняттям свого життя займається майже 30 років. Він не перестає бути архітектором навіть коли тоді, відпочиває чи прогулюється містом, бо завжди помічає те, на що більшість із нас зазвичай не звертають уваги.
- Ви побували у багатьох містах. Чим особливе наше?
- Головна цінність Вінниці - подільський ландшафт, із спокійними пагорбами і рікою, несподіваними виходами гранітних пластів, старі дерева - 300-річні дуби, що в Центральному парку, старі липові алеї. Особливості міста в його нашаруванні форм і стилів. Майже всі епохи світової архітектури відображені в забудові Вінниці.
Найбурхливіший етап розвитку - початок минулого сторіччя, коли тут жив і працював архітектор Григорій Артинов. Саме він залишив у спадок вінничанам втілену в спорудах професійність та майстерність: забудова вулиць Соборної, Театральної, Козицького, Пушкіна.
За радянського періоду, при відсутності спадкоємності, в тому числі професійної, між натхненням модерну, революційним конструктивізмом, сталінським ампіром і хрущовським індустріальним раціоналізмом Вінниця набула образу міста з нерівною забудовою постійної незавершеності і нескінченного процесу надбудов, прибудов…
У місті майже немає територій де б не велося будівництво. Але, як правило, городянам не подобається середовище, яке весь час змінюється. Люди прагнуть жити в тихих місцях, з благоустроєм, озелененням, де поколіннями нічого не змінюється. Навіщо міняти гарне на невідоме?! Тому так цінуються історичні місця. Будівельний підйом пережило й нинішнє покоління, коли з'явилося багато нових великих торговельних центрів. Це сильно вплинуло на збільшення містобудівного масштабу, надало місту більш сучасного вигляду.
- Думки з приводу торговельних центрів різняться...
- Думаю, вони об'єктивно виникли: там, де зосередження людей, попит на товари. Торгівлі багато не буває, а рівно стільки, скільки потрібно. Щодо архітектурних якостей споруд, то, скільки об'єктів - стільки думок. Зрештою, вони такі, якими їх уявляють, в першу чергу, замовники, а, на жаль, не архітектори. Хоча останнім часом попит на авторську високоякісну архітектуру збільшився. Про те свідчать численні архітектурні конкурси. Інвестори зрозуміли, що саме в процесі професійного змагання з'являється найкращий проект.
- Які об'єкти принесли Вам задоволення як архітектору?
- Цікаво було працювати над реконструкцією філії Національного банку на Соборній. На розі Келецької і 600-річчя нещодавно завершили непросту роботу - реконструкцію перших двох поверхів прибудови до заводу "Кристал". Найцікавіше працювати із приватним житлом: від пошуку архітектурної ідеї майбутнього будинку до розробки інтер'єрів. До власного житла замовники докладають більше часу, уваги, ідей. З цим завжди цікаво працювати. Тим паче мої замовники - то люди з характером.
- Бувають незвичні забаганки?
- Чесно кажучи, ні. Зараз люди більш раціональні, орієнтовані не на зовнішній епатаж вигляду будинку, а на експлуатаційні витрати, енергозбереження.
- Що б хотілося змінити у місті?
- Мінус професії архітектора у тому, що де б ти не був, скрізь займаєшся оцінюванням середовища, якостей простору, його естетики, тобто працюєш з матеріалом. Навіть у ресторані замість меню інтер'єр вивчаєш. У Вінниці багато місць, які хотілося б змінити. Наприклад, споруду міської ради, яка на тлі реконструйованої площі дуже програє. Хотілося б змінити вигляд "монстра" у вигляді АТС, будівництво якого нічого не додало, а натомість спотворило історичне середовище центру, знівелювало головні орієнтири - собор і костьол. Загалом старі будинки повинні б мати більш привабливий вигляд за рахунок реставрації - не лише з вулиці, а й з середини кварталів.
Більшість, можливо, не помічає, але коли фотографуєш місто, то зразу западає в око те, що його обличчя дуже спотворюють суцільні дроти і кабелі над головою. У мікрорайоні Поділля їх немає, і тому середовище виглядає сучасно і презентабельно. Моє велике бажання - щоб ця безглузда демонстрація мереж нарешті зупинилася й інженерні рішення набули раціонального, естетичного вигляду.
- Що думаєте про площу перед "Універмагом", яку люди вже встигли прозвати "мавзолеєм"?
- Вона справді так виглядає. Можливо, там можна було якось змінити ситуацію за рахунок озеленення, дизайну, реклами. Сучасні торговельні центри намагаються бути привабливими, з просторими відкритими вітринами, які "дихають" і "вливаються" в загальноміський простір. Туди багато зусиль слід докласти, щоб витягти на той рівень, якою вона свого часу була - ніби частиною Центрального парку.
- Як у архітектора не можу не спитати Вашу думку щодо місця встановлення пам'ятника Шевченку, що зараз активно обговорюється?
- Багато варіантів - не дуже добре. В ідеалі - одне очевидне місце, що, як на мене, поки не склалося.
- А площа Театральна? Дискусії навколо неї усе тривають.
- Дуже не хотілось би, щоб пам'ятник Шевченку у Вінниці встановили як елемент монументальної пропаганди з радянським ставленням до мистецтва. Тоді пам'ятник сприймуть, як ярлик або просто не помітять. Постать цієї людини глобальна, але й індивідуальна, творча і потребує, так само, творчого осмислення. Офіціозні пам'ятники впливають на простір таким чином, що біля них нічого не відбувається, окрім двох-трьох подій на рік - за протоколом. І це створює дистанцію. Встановлення пам'ятника Шевченку на Театральній не склалося із самого початку. Проект благоустрою площі розробили, а самої скульптури не було. А мало бути навпаки: спочатку самостійний авторський задум скульптури і в її гармонії авторське архітектурно-ландшафтне рішення площі з визначенням всіх її елементів дизайну, а потім вже виконання робіт з благоустрою. Але, мабуть, все відбулося на найкраще. Тепер місце, де мав би стояти пам'ятник, чудово використовується як сцена. Лише у минулому році там пройшло більше 30 творчих заходів, у т. ч. молодіжні конкурси, школа з танцю, День міста, джазовий фестиваль. Площа справді стала театральною. Такі міста, як Вінниця, з великою кількістю творчих людей, повинні мати відкритий простір для самореалізації. Це робить міські стосунки більш якісними і високими. Було б непогано, аби площа розвивалася далі саме як мистецька. Майже всі мешканці міста тут бувають і саме тут інформуються про мистецькі події. Я б на Театральну ще повернув годинник. Адже раніше люди казали: "Зустрінемося на Парижі під годинником!" Такі топоніми не слід втрачати.
- Що скажете стосовно інших, запропонованих для пам'ятника, місць?
- Щодо варіанта на розі Келецької і Космонавтів - там ніби є потрібний простір, гарна дендрологія бульвару, але сама житлова забудова, пропорції, подрібненість фасадів напівзаскленими балконами, відсутність значимих громадських будівель не зовсім сприяють встановленню пам'ятника. Місце транзитне. І саме середовище не завершене - недобудовані споруди біля "Кельце", собору. Тут доречно зробити фонтанну площу - сучасну, ефектну.
Варіант на вул. Островського, поряд з адмінбудинком, теж не зовсім вдалий. То не центр, там лиш споруда колишнього райвиконкому, занадто офіційна, суха. Розміщення на площі Гагаріна мало б місце, якби вона залишилася такою цілісною, як до реконструкції. За нинішніх умов пам'ятник композиційно сприйматиметься разом із "мавзолейною" спорудою. То буде дивно. На Музейній площі - взагалі не підходящий. Замалий простір, орієнтований на північ: будь-яка фігура  там буде у контражурі, що для скульптури не вигідно.
- Яка Ваша пропозиція?
- Цікаве місце - біля кіноконцертної зали "Райдуга". На тлі широких масивів парку пам'ятник сприймався б самостійним об'єктом. Привабливе місце і поруч із самою залою - ефектною, з гарним архітектурним рішенням. Вона цілком могла б стати залою ім. Шевченка. Там щороку - етнофестивалі, на які приїжджають  майстри з усіх районів. Для такої постаті, як Шевченко, це може стати гарним культурним середовищем. Я за те, щоб у місті з'явився пам'ятник, але не у площині політики, а у площині культури і мистецтва.
- Яким він повинен бути?
- То має бути складна просторова композиція. Важливо створити не локальний скульптурний об'єкт, а атмосферу, привабливий простір. Із існуючих прикладів - пам'ятник Пирогову. Професійний і демократичний. Достатньо монументальний, щоб витримати присутність тисяч людей і в той же час камерний. У позаминулому році біля нього зібралися сотні медиків з усього світу під час ювілейного з'їзду. Тим не менш, біля нього комфортно і щодня.
До Шевченка має бути такий же підхід. Не так, як із пам'ятником Коцюбинському, поруч з яким відчуваєш себе маленьким і недоречним. Такі пам'ятники колись створювалися для підкреслення величі влади. Але зараз це нікому не цікаво. Шевченко має бути до нас ближчим. Можливо, конкурс треба провести у два тури. У першому - дати можливість авторам самостійно вибрати місце та ідею увічнення пам'яті Т.Г.Шевченка. На першому етапі не обов'язково мова повинна йти про скульптуру. Ідеї пам'ятника можуть бути втілені в текстах, малюнках, колажах, фото, просторових об'єктах-макетах - будь-яке творче втілення. Зараз дуже багато молодих, креативних людей зі свіжими ідеями. Відібравши найкращих, у другому турі можна визначитися зі скульптурним і архітектурним рішеннями. Такий підхід трохи довший і складніший, але чому з тим треба поспішати? Велике не народжується поспіхом.

Ірина КУПЕЦЬКА

Коментарі відвідувачів