Рабсила з «душогубки» втекла у ліс

Величезні печі-цистерни для випалювання деревного вугілля  „заховали” подалі від ока людського – за полем села Ометинці, у долині. Та й проїхати сюди  ґрунтовою дорогою, розбитою і розмитою дощами, зможе хіба що трактор або велика вантажівка. І коли в „офіс” навідались правоохоронці – працівники „законного виробництва”, принаймні так пояснювали спочатку, кинулись у розсипну у ліс. За декілька хвилин до цього правоохоронці зупинили вантажівку з продукцією, документів на яку водій показати чомусь не міг. Більше того, у нього і прав не було...
„Я людина маленька”
Дерева для вугілля рубали поряд у лісі. Лісник обходу Василь Іванович  знизує плечима:
- Я нічого не знаю, я маленький чоловік... Сказали, що документи є.
Документи і справді є, але не всі.
Сергій Маланський, держінспектор охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області:
- У  об”єкта переробки деревини на деревне вугілля  відсутній дозвіл на викиди. Біля об”єкту проводяться дві рубки догляду за лісом, вони  законні й на них виписано лісорубні квитки. Вирубка лісу санкціонована,  переробка деревини на деревне вугілля - на сьогодні незаконна.
Ще б не було документів на вирубку! Як встановили правоохоронці, вугільний бізнес влаштував син  лісника з сусіднього обходу.
Два мішка вугілля  окупляють рейс
Випалювання деревини на вугілля – бізнес прибутковий. Городяни купують його для камінів та різних барбекю-шашликів, воно може після фасовки навіть йти за кордон… Таке вугілля практично не дає диму  і вважається екологічно чистим. От тільки працювати на його  виробництві дуже шкідливо  для здоров”я – такі печі називають душогубкою. Технологія передбачає випалювання закладеної в цистерну деревини без доступу повітря впродовж 2–3-х діб. У результаті деревина перетворюється на вугілля і - відходи у вигляді метану, оксидів вуглецю і азоту, сажі, вуглеводів тощо. Та ще дим від самої печі, яка впродовж кількох діб безперервно гріє цистерну.
Упаковка такого  вугілля вагою 2–3 кг коштує 10–15 гривень. Поряд з будинком лісника сарай – вщент забитий мішками з готовим вугіллям. Фактично сарай з грішми.
За скромними і дуже попередніми підрахунками, з вересня (коли й були встановлені печі) під Ометинцями могло бути вироблено 42 тонни вугілля. Це якщо вірити ліснику, який розповів, що випалювали вугілля тільки раз на тиждень.

Жива рабсила
Лісник розповів, що вони лише носили з лісу деревину, саме вугілля виготовляли троє юнаків. Ті, що втекли. В кімнаті, де вони жили і яка більше схожа на хлів, на підвіконні залишились їх фотографії. Одним з чорноробів виявився випускник Брацлавської школи інтернату (2007 р.).
Двоспальне ліжко, фото, випускний альбом, тепла піч, на якій очевидно зранку готували їсти... Напевно хлопці  й жили тут, у будинку лісника.  Чи платили їм за роботу, чи працювали вони за дах над головою і їжу – це також мають встановити правоохоронці. „Роботодавець” попередньо розповів правоохоронцям, що за роботу давав 50 гривень.

Прес-служба Управління СБУ у Вінницькій області:
- У суб’єкта господарювання (встановлена його особа, він є сином лісника) немає ні договорів оренди землі, ні договору оренди приміщення, які він використовував, ні жодного дозвільного документу. Фактично це виробництво повністю нелегальне. В управлінні екології нам повідомили, що в області офіційно випалюють вугілля в п”яти місцях – і цього „виробництва” там немає. Крім того, не велося жодного обліку. Встановлено, що у цього ж підприємця неподалік у сусідньому обході встановлено було ще 3 таких же печі.
Цей букет порушень - прямі фінансові збитки сільській раді, лісництву, забруднення атмосфери і т.д. До того ж виникає питання: цього не бачили чи робили вигляд що не бачать? Але цей вид „бізнесу”, на жаль, у нас в області дуже поширений.