Чужі тут «в губернатори» не ходять...

Воно й не дивно – губернаторів по виборах рахують. А їх заміна  є прерогативою Президента. Щоправда, при затвердженні  Кабміну, але цієї умови при побудові «президентської вертикалі» не дотримувався навіть Ющенко. А чергові претенденти на папаху керівника області, кістки яким миють у владних кулуарах ось уже декілька днів, - комуністичний нардеп  і екс-начальник УМВС Валерій Бевз, та регіонал Ігор Кревський, начальник обласного штабу ПР (стверджують, що губернаторські крісла стануть бонусами саме керівникам обласних штабів Януковича).
Відтак ми спробували оглянути усіх  дев»ятьох голів облдержадміністрації на Вінниччині за часів незалежної України, щоб зрозуміти стратегію їх призначень. З усіх єдиним, кого обрав народ, був Микола Мельник. Інші – призначенці. І усі були  – не нові у владі. Адже  випадковостей тут не буває.
Микола Мельник (1995 – 1996 рр.). В крісло губернатора автоматично  пересів з кабінету  голови обласної ради. Входив до Народної ради, фракція "Нова Україна", групи "Земля і воля", але в політичній кон»юнктурі орієнтувався слабко. Відтак з посади губернатора Мельника просто змусили піти.
Анатолій Матвієнко (1996 – 1998 рр.) – став першою креатурою на Вінниччині президента Леоніда Кучмии. Як лідер НДП він  доволі швидко виріс із губернаторських «штанців»  і розпочав відкриту конфронтацію  з тодішнім прем”єром Павлом Лазаренком. Втім, новим  прем”єром став інший  член НДП - Пустовойтенко. А Матвієнко пішов у парламент, щоб згодом позмагатись вже  за посаду Президента.
Микола Чумак (1998 - 1999 рр.). Його на пост губернатора рекомендував Анатолій Матвієнко, як свого заступника і гарного господарника. Перший прецедент «внутрішньовінницької» зміни караулу. Але коли  Матвієнко  виступив як суперник  Кучми, під Чумаком відразу ж захиталося  крісло.
Дмитро  Дворкіс (липень 1999 - листопад 1999 рр.) Тодішнього нардепа на посаду губернатора пролобіював лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук (тодішній віце-спікер Верховної Ради). «Спалився» ж Дмитро Володимирович не через протести опозиційної йому  облради, а на президентських виборах. Вінниччина не дала потрібний відсоток голосів за Кучму й він буквально  за кілька днів відправив Дворкіса «на дембель».
Юрій Іванов (1999 – 2002 рр.) – став компромісною фігурою для конфліктної на той час Вінниці. У відставку був відправлений  теж з політично-виборчих мотивів, зважаючи на посилення позицій в області „Нашої України”.
Віктор  Коцемир (2002-2004 рр.) – на час призначення член Партії Регіонів. Так Кучма оцінив результати його роботи   на парламентських виборах 2002-го на користь пропрезидентського блоку „За єдУ!”.
Григорій Калетнік (2004 – 2005 рр.) – був призначений  губернатором фактично напередодні президентський виборів 2004-го – як „смотрящий” у потенційно проблемному регіоні. Після перемоги Ющенка і ще до його інавгурації добровільно подав у відставку.
Олександр Домбровський – з лютого 2005 року. На посаду голови Вінницької облдержадміністрації призначений після помаранчевої революції завдяки підтримці у  2004-му Ющенка.
Кого нині «сватають»  у губернатори? Зважаючи на історію попередніх призначень і майбутні  місцеві вибори (можливо разом  з парламентськими), це однозначно  буде людина, завданням якої -  забезпечення потрібного відсотку голосів пропрезидентській партії. Тобто Партії Регіонів.
До речі, цілком можливо, що таке завдання запропонують і Домбровському. Принаймі, про це заявив голова обласної ради Григорій Заболотний. Мовляв, по його інформації наразі не передбачається різкої заміни кадрів в держадміністраціях. І він зі свого боку все зробить для того, щоб «в область «чужих васалів» не засилали».
З іншого боку, чи цікавить така «політична» перспектива самого Домбровського? Про це можливо стане відомо 2 березня на сесії  обласної ради, де губернатор  звітуватиме про п’ятирічну діяльність на своїй посаді.
А щодо різких рухів нового Президента, то ні для кого не є секретом той факт, що минулі вибори були фактично велетенським ярмарком, на якому і Він і Вона виступали в якості головних продавців посад в обмін на голоси. Думаєте, що Вінниччина була винятком з правила?