Колядка має бути для кожного в хаті своя

Основна мета конкурсу — сприяння відродженню духовних традицій українського народу, популяризація мистецтва колядки і вертепного дійства.
— Переможців нагородили грошовими призами, а всі учасники отримали цукерки, — розповів секретар Вінницького єпархіального управління протодиякон Владислав Демченко. – Відзначили і наймолодшу учасницю: півторарічній дівчинці подарували пухнастого зайчика.
Переможцем „Різдвяних дзвіночків” став дитячий колектив з села Сеферівка Барського району. Щоб зайняти в конкурсі почесне місце, колективу із 16 дітей знадобилося десять репетицій.
— Вони збиралися в основному вечорами, адже вдень навчалися у школі. За будь-якої погоди батюшка возив нас на репетиції, — згадує керівник колективу Наталія Матвієнко. – Щоб глядачам було цікаво, ми доповнили виступ костюмованим дійством і показали фрагмент з вертепу.
На фестивалі переможці виконали колядки „Нині радість нам усім”, „Лелія” та щедрівку „Тече річка”. Усі твори – в обробці вінничанина Ігоря Кочурського.

У школярів з колядками проблема
От і добре, що намагаються духовники відроджувати забуті традиції, адже у школах зараз, як кажуть спеціалісти, із цим важкувато.
— На початку 90-х років до шкільної програми було введено народознавство. Саме цей предмет передбачав вивчення як колядок, так і щедрівок, їх історії, – розповідає старший викладач кафедри етнології Інституту історії, етнології і права ВДПУ Віктор Косаківський. – Тепер такого предмету вже немає, батьки дітей колядок не навчають, бо самі не знають. Все, що можна знайти у букварі, — це „колядин, колядин...”. І мало хто знає, що справжні колядники, вітаючи господарів з Новим роком, мають не одну колядку співати, а стільки, скільки є людей у домі, тобто присвячувати окремо кожному члену сім’ї.