Вінницькі „підкидиші” 1933 р.

З другої половини 1932 року у дитячих будинках Вінниччини довелось значно збільшувати кількість місць. Було навіть відкрито ще два заклади на 110 дітей. Але і цього виявилось недостатньо, щоб прихистити усіх знайд. У надії на те, що хоч діти зможуть пережити голод, селяни несли немовлят у міста і залишали на вокзалах. Для Вінниці, де 32-33 були дуже тяжкими, але не голодними, знайди стали відлунням того, що відбувалося у селах.
Доповідні про „підкидишів” (саме так писали в документах), як і доповідні про людо— і трупоїдство на Вінниччині під час 1932-33 років, йшли до обкомівських керівників під грифом „цілком таємно”. „Доводимо до вашого відома, що підкидування дітей, зокрема, н/віку за останні три тижні значно зросло” – це початок доповідної записки тодішньому заступнику Наркомздоров’я тов. Кустеляну. Зокрема, за 12 днів у Вінницький дитбудинок поступило 13 підкидишів.. За три тижні у дев’ять дитбудинків – 105 дітей.
Вінницький будинок „Матері і дитини” був розрахований на 40 дітей. У травні 1933 року тут перебувало більше 100 малюків. Про тодішній його стан і особливості догляду за дітьми йдеться у спецповідомленні секретарю обкому КП/Б/У Левінзону. Нестача мисок і тарілок, ковдри, які більше нагадують мотлох, одне ліжко на двох... Уся їжа – це склянка молока та одне яйце на день.
 Під час голоду 1932-1933 років на Вінниччині померла майже п’ята частина населення. Згідно з архівними даними, у лютому 1932 року у Вінницькій області проживало 2 млн. 580 тис. 732 людини, у травні 1934-го – 2 млн. 49 тис. 707. Статистика виводить різницю – 531 тис. 25 осіб. У самій Вінниці мешканців значно не зменшилось, оскільки в обласному центрі постійно квартирували загони червоноармійців. Фактично за рахунок військових в обласному центрі підтримувалась стала кількість мешканців.
— У Вінниці був особливий режим, — розповідає Олексій Пізюк, старший слідчої групи УСБУ у Вінницькій області, створеної для розслідування кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-33 роках. – Була карткова система, відповідно до якої усі класи (крім селян і куркулів) отримували продпайки. Крім того, наприкінці 31-го року керівництво заздалегідь передбачило систему спецрозподільників, які забезпечували харчами керівництво і партактив.
До слова, 29 грудня 1931 року у світ випустили дві постанови. Перша – таємна, яка вимагала посилити хлібозаготівлю. Друга – про постачання керівного складу районів області. Саме цією постановою зобов’язувалось створити спеціальні продовольчі розподільники з крупами, маслом, консервами, рибою, цукром...
За інформацією Олексія Пізюка, показів свідків, що з нашої області не випускали жителів, їхня слідча група не знайшла. Втім, по периметру тодішньої Вінниччини і на території області перебувало п’ять дивізій, сформованих з росіян і чорносотенців – для придушення народних повстань. Були випадки, коли людський гнів гасили гарматними пострілами.
У травні 2009 року Головним слідчим управлінням Служби безпеки України порушено кримінальну справу за фатом вчинення геноциду в Україну у 1932-33 років – злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 Кримінального кодексу України. Спеціальна слідча група створена і в управлінні СБУ області. Результати її роботи – декілька томів спогадів людей, які вижили і дожили і ще можуть розповісти те, що бачили.