300-річний дуб — найстаріше дерево у Вінниці

Зрубати дерево – бо старе. Таким методом часто вирішують проблему вікових дерев. Попри те, що такі релікти можуть бути цінними як історична пам’ятка. Саме тому привернути увагу до таких біологічних пам’яток в Україні намагається український еколого-культурний центр.
У центрі вважають, що старі дерева є не тільки унікальними живими свідками минулих століть, а ще й видатні самі по собі, як найдревніші живі істоти на території країни. І тому їх потрібно узяти на облік, домогтися заповідання і лікування.
А як у Вінниці ставляться до старих дерев? З цим питанням „Місто” звернулось до відомого еколога, голови екологічної асоціації „Зелений світ Поділля” Олени Яворської.
— Олено Григорівно, як ставитесь до громадської ініціативи по врятуванню древніх дерев?
— Ця акція нестільки має на меті надати зеленим насадженням якогось офіційного статусу, скільки вплинути на свідомість суспільства. У цивілізованих спільнотах кожне старе дерево – цінність навіть в силу свого поважного віку. Я могла би наводити дуже багато прикладів як в центрі Риму, Парижа чи Гааги кожне старе дерево стоїть на обліку в міській раді і збереження його – це турбота місцевої влади. І зусилля місцевих комунальників спрямовані не на те, щоб це старе дерево зрубати, на його місті посадити нове, а навпаки. Якомога довше продовжити вік старого дерева, які надають ландшафту особливої мальовничості. А у нас „до основанья, а затем...”.
— На Вашу думку, які найповажніші дерева у Вінниці?
— Найцінніша стара частина парку Горького, де зростають 200— і 300-річні дуби. Вони є рештками діброви, на місті якої утворилось місто Вінниця. Коли на початку ХХ сторіччя створювався „городской сад”, просто було збережено рештки того дубово-ясено-грабового насадження.
На другому місті я б назвала липову алею по Хмельницькому шосе. У нас їх помилково називають „катерининськими липами”. Насправді дослідження доводять, що за своїм походженням їх точніше називати „суворівськими” або „липами декабристів”. Висадка цієї алеї пов’язана з перебуванням тут на початку ХІХ сторіччя російської армії під командуванням Суворова. У Тульчині розташовувався штаб армії, й ідея висадки дерев, очевидно, належала офіцерам цього штабу.
Відзначу й окремі старі дуби, які ростуть на території міста. Наприклад „Дуб-красень” біля дитячої стоматологічної поліклініки по вул. Архітектора Артинова, 300-річний „Дуб-велетень” по Хмельницькому шосе.
— У нас є список цінних дерев і яким чином вони охороняються?
— Існує обласний реєстр ботанічних пам’яток. Всього в області зареєстровано 94 ботанічні пам’ятки природи, і це не тільки старі дерева. Переважно це дуби. Мене, коли працювала начальником управління екології, мучили по кілька разів на день: „Це дерево потрібно зрубати – воно ж старе!” Це дійсно елемент нашої свідомості. Є речі, які просто втрачаються на нерозумінні. Наприклад, у Крижополі поряд з школою був так званий залізничний розсадник – найбільша в Україні колекція видів і форм різних кущів. Зокрема, ріс там тис ягідний, що унікально для Крижополя. Ще в XIX столітті йому було вже понад 100 років! Але крижопільський дендрарій під охорону ніхто не взяв, ці території „подерибанили” під забудову і найстаріший в області тис пішов під чиюсь сокиру.
— А є приклади дбайливого ставлення до дерев на Вінниччині?
— У с. Чорномин Піщанського району є дуб пірамідальний висотою під 22 метри. Місцева сільська рада все зробила, як книжка пише – дерево огороджене, доглянуте.