У «війну» грають... справжні чоловіки

Якщо хтось іще не знає, земля справжніх героїв зовсім близько. Якихось чотири години дороги, близько 200 кілометрів на південний захід – і ви в колишньому губернському центрі Кам’янці-Подільському. Із 2004 року тут щоосені проводиться фестиваль історичної реконструкції періоду XVII століття – «Terra Heroica» («Земля героїчна»).
Для жовтневого Кам’янця самотній мушкетер з мобілкою, маркітантка з цифровим фотоапаратом або суворий яничар, що спокійно вечеряє на веранді ресторану – цілком звичне видовище. Сюди вже вп’яте з’їжджаються ентузіасти не лише з України. Незмінні учасники фестивалю – Чехія, Словаччина, Росія, Білорусь. Цього року польських груп було значно більше, ніж власне українців. Коли всі реконструктори у формі своїх армій, зі зброєю виходять на вулиці Старого міста, доба Сарматизму оживає. Адже саме так звучить офіційне гасло фестивалю.
Це варто пояснити. Сарматизм – своєрідна система ідей, що об’єднувала шляхту Речі Посполитої майже чотириста років (з XVI по XIX ст.). Польську знать вважали нащадками войовничого племені сарматів, відділяючи їх таким чином від простолюду, в тому числі й слов’ян-українців. Це ідейне протиставлення лежить і в основі війни Богдана Хмельницького з Польщею, події якої відтворюють у Кам’янці.
«Terra Heroica» називають найпотужнішим фестивалем по XVII століттю в Центрально-Східній Європі. Участі в ньому передує серйозна і, м’яко кажучи, недешева підготовка. І матеріал для одягу та взуття, і пошив, оздоблення і зброя – все має бути в абсолютній відповідності до канонів доби Хмельниччини. Одна історично недостовірна деталь (навіть пластикова застібка) і можеш хіба що спостерігати збоку. Це зовсім не гра. До слова, після фестивалю у фортеці привселюдно відшмагали різками козака, який напередодні перепив і дозволив собі буянити, замість воювати.
Вінничанам повболівати «за своїх» не пощастило. Наші клуби історичної реконструкції, той же «Білий вовк» або «Аркона» спеціалізуються „по ранньому Середньовіччю”, тож участі в дійстві не брали. Але подивитися все-таки буде на що. Цього року глядачі могли взяти участь у майстер-класі зі старовинних танців, споглядали показову муштру військових підрозділів, парад учасників і найголовніше дійство – бій під Замковим – або ж Турецьким — мостом.
Олекса Руденко, отаман київського реєстрового козачого полку, один з ідейних батьків фестивалю і за сумісництвом київський геральдист (що розробив, між іншим, сучасні символи глави держави – нашийний знак-колар, печатку, булаву та штандарт), стверджує, що він у козацькому одязі почувається серед звичайних людей, ніби великий корабель серед човнів. Коли дивишся на красивих шляхетних чоловіків, які зі зброєю в руках прямують до бойовища, розумієш, що це справді так. Тоді починає голосно промовляти генетична пам’ять. І віриш, що для світу ще не все втрачено, доки в ньому є такі одержимі васали Кліо – музи історії.