Похід на обід

Нині одиниці з фірм чи підприємств мають свою їдально: це економічно невигідно. А почуття голоду ніхто не скасовував, тому кожен серед дня “викручується” як може: хтось купить булочку і йогурт у магазині поруч, інший піде у кафе, ще інший – замовить їжу з доставкою. Газета «Місто дослідила, де, що і за скільки їдять вінничани в обідню перерву.

«Здоров`я» з лимонадом
«Мівіна», булочка «Здоров`я» і пакетик кефіру з сусіднього магазинчику— так обідає чи не найбільша категорія вінничан. Дешево й сердито. На 10 гривень можна купити дві-три сосиски, пару булочок, плавлений сирок і запити усе це лимонадом. Шлунок навряд-чи залишиться особливо задоволеним, та коли іншого виходу немає...
— У мене ритм роботи не дозволяє витрачати час на їдальні, чи вдома готувати, — розповідає офісний працівник Наталя. — Конкретної обідньої перерви не маю — буває о першій годині, а буває й о четвертій годині дня. Тому у виборі «перекусити» шукаю у магазинах те, чим можна швидко пообідати.
На здоров’я такі обіди, на щастя, ще не вплинули. Понад те, навіть, коли і є вільний час, усе одно віддає перевагу їжі з прилавків. Тому що інакше не звикла.

Народний фаст-фуд
Часу й грошей — мінімум, а «заморити черв`ячка» хочеться? Тоді вас чекає народний фаст-фуд з бабусиними пиріжками і кіосками з хот-догами.
Звісно, такий обід — не для бридливих. Гарантії щодо умов, в яких готувалися такі пиріжки, вам ніхто не дасть. Та й продавці хот-догів грішать антисанітарією. Чого тільки варто, що жіночки тими ж руками, що беруть гроші, кладуть сосиску у булку. Але коли їсти дуже хочеться — анекдоти про пиріжки з щурячого м’яса недоречні.
Зате пообідати «по-народному» дешево. Пиріжки по 2 гривні, хот-доги – від п`яти. «Точок» вистачає на усіх вокзалах і ринках. Лідер «народного фаст-фуду» — ринок «Супутник», мегаїдальня усього центру міста. Тільки от пообідавши тими пиріжками чи хот-догами, через годинку, чомусь, знову їсти хочеться...

Назад у минуле
Радянські їдальні, які мало змінились з часів СРСР – справжня знахідка для страждущих в обідню перерву. Як правило, це — відомчі їдальні, тому накрутки невеликі. Тільки місця знати треба.
Категорія відвідувачів — найрізноманітніша: студенти, міліціонери, водії, офісний народ.
Популярні в обідню перерву й кафе. Ціни дорожчі, але не дуже. Навіть, у ресторанах бізнес-ланч можна замовити за 20 гривень. Щоправда, в кафе обслуговують не завжди швидко, а в ресторанах, що називають себе елітними, голодному з вулиці перекусити просто не по кишені.
— Віддаю перевагу їдальням і кафе, бо там дійсно можна смачно поїсти за доступними цінами, — каже 22-річний менеджер Ярослав. — Я живу сам, тому для мене це ще й можливість поїсти чогось ріденького (самому приготувати руки не доходять). І знову ж — мені не треба купувати кіло рису за 10 гривень, щоб зварити собі тарілку каші.

Обід замовляли?
Тримається на плаву й послуга по доставці обідів. Вартість замовлення 16 гривень (після 12-ї на 3 гривні дорожче), інформує власник «Харчевні на колесах» Сергій. В меню борщ або супи (300 грамів), картопля або каша (300 г), відбивні чи котлети, салати, соки.
 — Часто доставляємо обіди в офіси, невеличкі магазини, перукарні, стоматкабінети, — продовжує Сергій. — Є люди, котрі замовляють їжу навіть додому.
Але клієнт став вибагливішим, наприклад, звертає більше уваги на якість посуду, в якому принесли їжу. Якщо раніше можна було користуватися простеньким одноразовим посудом, то тепер лише сертифікованим, дуже якісним, що добре зберігає тепло. Виокремити найбільш популярні страви не можна. Традиційно, чоловіки хочуть на обід великий шматок м’яса, жінки замовляють дієтичні салатики.
– Все смачне, свіже, а, головне, гаряче, — говорить перукар Галя Христин. — На жаль, замовляти обід доводиться за день наперед, і не завжди вгадаєш, що тобі засмакує завтра. Замовляти обід доводиться колективно – адже існує поняття мінімального замовлення.
Чимало вінничан користуються й замовленням піци на роботу. В місті кілька піцерій мають своїх кур’єрів. Ціна середньої піци — від 35 гривень, чим далі везти – тим дорожче.

“Звари сам”
Знайома, яка працює у невеличкій фірмі, розповіла: у них є своя кухонька. Колектив невеликий – п’ятеро і переважно жінки, тому особливих проблем з обідом не мають. По черзі варять кашку чи картопельку. Недолік “кашоваріння” – вся це справа займає час і не кожному захочеться на перерві куховарити.
Журналіст Володимир віддає перевагу обіду вдома.
— За годину перерви я встигаю з’їздити додому, поїсти і повернутись назад. Ще й хвилин десять можу на дивані відпочити. Повноцінний домашній обід — ні з чим не зрівняти» — переконаний він. – І суть не у грошах.

Принеси з дому
Якщо ви ще зі школи звикли брати «тормозок» з собою — проблему розв’язано! Економія і часу і грошей. Та й здоров`ям не ризикуєте. Принаймні, менше.
— Боязно їсти якісь пиріжки, невідомо з чого зроблені, або ж у тій же їдальні, — вважає менеджер Ольга Целік. — Тому мені краще самій вдома приготувати і бути впевненою у своєму здоров’ї.
Опитані працівники ще декількох фірм, кому керівництво забезпечило в офісах “мікрохвильовки”, чайники і холодильники, теж задоволені, бо отримали можливість зекономити. Як-не-як, домашній суп дешевший і смачніший від того, що подають у кафе за квартал. Водночас, багато хто зізнався, що, швидко пообідавши, намагається хоч би на кілька хвилин вирватися на міні-прогулянку. Після цього працювати ліпше.
Невже криза так сильно вдарила по апетиту українців, більшість з яких переорієнтувалися на домашні макарони з овочевим салатиком?

Рахуємо гроші
До речі, обід на робочому місці – це далеко не вітчизняний феномен, на жаль. У Європі теж відчули відплив відвідувачів. І деякі „годувальники” навіть заворушилися — запропонували меню за 1 євро. А у Франції зараз гадають, як повернути людей до кафешек вранці (коли всі традиційно заправлялися по дорозі на роботу) і на обід...Там проблем не менше — нещодавно в одному пристойному закладі відвідувачів попросили... вийти, бо вони замовили лише по одній основній страві. А ображений ресторатор потім виправдовувався, що йому теж сім’ю треба годувати.
А все криза. Навіть серед бізнесменів вже не модно пропонувати зустріч у ресторані. Бо невідомо, чи готовий твій співбесідник розбити рахунок на 200-300 грн. А ще торік подібні зустрічі призначали, навіть не замислюючись, мало не на кожен ланч.