У медсестри, яка вкололась голкою, ВІЛ не виявили

Медсестра обласної психіатричної лікарні №2, яка біля смітника наступила на голку від шприца, з лікарні звільнилась і зараз вже на пенсії. Про цей надзвичайний випадок розповідалось у „МІСТІ” у серпні. Втім, вилікувавши рану на нозі (жінка лікувалась майже місяць), вона і досі не може втамувати душевний біль. Бо, каже, її фактично ошукали. Потерпіла також стверджує, що про саме існування спецодягу їй повідомили тільки після лікарняного.
Нагадаємо, що санітарка наступила на голку від шприца, вивантажуючи сміття. В адміністрації лікарні тоді запевнили „МІСТО”, що сталося це не на території лікарняного сміттєзбірника, а на стихійному сміттєзвалищі. І що на викиданні туди сміття з голками начебто спіймали сусідній СНІД-центр. Після чого мова пішла вже не просто про травму, а про вірогідне зараження ВІЛ. Також у лікарні запевнили, що рану відразу обробили, а з медсестрою розрахувались, як і має бути. Причиною ж травми серед іншого було визнано не використання спецодягу.
Чиї то були голки насправді і як розгорнулись події далі, нам розповіла сама потерпіла — колишня працівниця лікарні (ім’я та прізвище не будемо називати з етичних міркувань), яка сама звернулась до редакції „МІСТА”.
„Щоб зняти з себе вину, вони вирішили кинути це все на СНІД-центр. На той смітник лікарня цілий місяць скидає сміття, а наприкінці місяця його вивозять. Було якраз моє чергування і мені дали таке завдання. Для допомоги я взяла трьох хворих. Застерігала їх: дівчата, ходіть обіч, щоб ніхто нічого не розрізав... Як я проколола ногу, то голку витягнула сама. Нога болить, але шофер підганяв... Вивантажили ми цю машину ... і я прийшла у відділення. Кажу до медсестри: я пробила ногу голкою. Вона відповідає: „яка біда”. Могли хоча б перекисом полити...”
За словами медсестри, її натомість відправили на прогулянку із хворими, і лише після повернення змастили ногу йодом. Після чого ... одразу послали доїти корів, а потім садити клумбу.
„Прийшла у відділення – вже було пів на десяту вечора, — розповідає постраждала. — Показала ногу черговому лікарю. Вона подивилась, каже, рішайте зі своїм начальством, але обов’язково покажіть ногу хірургу”. На ніч жіночці приклали до рани вату зі спиртом. На той час поранена нога розболілася настільки, що вже й ходити було важко.
Вранці колеги-медики сказали, що потрібно б піти у СНІД-центр, який поряд з їх лікарнею, і здати аналіз.
„У СНІД-центрі до мене поставились з великою увагою. Зі мною поговорив психолог, мене повели до заввідділенням, заспокоїли, — пригадує жінка. – Зробили аналіз, запропонували профілактичне лікування. І мене питають: а де ваш акт травматизації?”
За словами постраждалої, навіть того дня акта вона не отримала, змушена була фактично добиватися його. Більше того, щоб піти на лікарняний, довелось вжити чарівне слово „облздрав”. Коли приїхала додому, нога вже синіла. У місцевій лікарні, куди жінка потрапила по „швидкій”, їй дали укол від стовбняка, розрізали рану і поставили дренаж, аби витягнути гній з рани. Через два дні до постраждалої приїхав інженер її лікарні з техніки безпеки. Жінка була вражена увагою і турботою. Але коли вийшла на роботу, отримала не те, у чому її запевняли.
„В акті написали, що я порушила техніку безпеки і що в мене просто колота рана. З моєї пояснювальної записки взяли тільки початок і кінець, а серединку – викинули. Питаю: а чого ж це ви не написали, що в мене інфекційна колота рана? Кажуть: а в нас виписка з вашої лікарні. А там написали, що я просто вкололась голкою і ніяких ускладнень, фактично взяли не діагноз з картки, а той, по якому „швидка” привезла. Виходить, що мене образили й ошукали з усіх сторін”.
Після виходу з лікарняного хвора нога, яку досі відчуває жінка, не давала можливості повноцінно трудитися. Але, за словами потерпілої, належну відпустку їй не дали, як і права звільнитися за згодою сторін. Тож відпрацювала два тижні, як вимагають умови звільнення „за власним бажанням”.
Вже колишня працівниця і досі не може зрозуміти, за що і чому з нею так повелися в лікарні, де вона не один рік добросовісно відпрацювала. Зате добре розуміє, чому шепталися за спинами і проводжали поглядами, коли вона кульгала з одного поверху на інший, намагаючись звільнитись.
З усього цього жінка тішиться зараз головним: антитіл до ВІЛ у неї не виявлено. Але якби, не дай Бог, трапилось інше?..