За що кусають ДАІшників?

До інспекторів ДАІ водії ставляться завжди насторожено. І не дивно — як-не-як «карательний орган» на дорозі. А за нинішніх штрафів зустріч з автоінспектором сама по собі наганяє мурашки. 12 серпня мені випала нагода взяти участь у патрулюванні з екіпажем ДАІ, і таку можливість — побачити роботу зсередини — змарнувати було не можна.
Нашим пунктом призначення на патрулюванні став увесь Тульчинський район. З Вінниці неблизько, тож поки дорогою нас супроводжує настирливий літній дощик, розпитую у інспекторів про їхню бувальщину. Екіпаж, з яким довелось працювати на рейді, сформований з інспекторів взводу супроводження — Олега Камінського, Валентина Бабія і Леоніда Орлика. Двоє перших — досвідчені співробітники, а от Леонід Орлик у Державтоінспекції лише два місяці. Його мені радять «допитати» першим. Як виявилось, не дарма — за такий короткий строк його уже встигли і покусати, і мотоциклом ледь не збили. Таке собі бойове хрещення, посміхаються колеги.
— Це було в середині липня. У районі хімзаводу зупинили «ІЖ-Пиріжок». За кермом сидів солідного віку чоловік, поруч — його дружина. Водій поводився якось дивно, і ми запідозрили, що він напідпитку. Однак у трубку дихати категорично відмовився, а побажав, щоб його перевірили у наркодиспансері. Коли приїхали туди, він, схопивши запасні ключі (основний комплект був у нас) побіг до машини — хотів тікати. Кинулись за ним, а дружина підняла галас і вхопила мене за руку, почала кусати. У мене аж кров пішла, шрами досі лишились, — показує руку інспектор.
Під мотоцикл Леонід ледь не потрапив буквально через кілька днів.
— На патрулюванні на трасі ввечері мій колега жезлом велів мотоциклісту зупинитись, а той, навпаки, по газах — і тікати. Я стояв трохи позаду і ледве встиг відскочити. Та все одно мотоциклом трохи зачепило, — розповідає сержант.
До речі, мотоциклісти — чималий клопіт на дорогах, кажуть даішники. Мало того, що гасають без документів, та ще й не кожен зупиниться на вимогу. А за правилами, наздоганяти мотовтікача екіпажу не можна.
Одного такого зупиняємо у Нестерварці — передмісті Тульчина. Хлопчина саме заїхав на заправку. «Це шанс перевірити у нього документи», — зазначає Олег Камінський. І дійсно, передчуття, що їх у мотоцикліста немає, справджуються.
— Документи в мене є, виправдовується 20-річний мотоцикліст, який представився Олександром. — Я взагалі до дівчини їхати збирався. Приїхав заправити два літра — тут від дому пару метрів, не думав що мене спинять.
Хлопець клянеться, що він — водій чемний і правила, мовляв ніколи не порушує. Порадившись, інспектори його відпускають, обмежившись усним попередженням.
Зате не так щастить наступному «клієнту» — водієві «Лади», якого у Кирнасівці зупиняємо за перетин суцільної смуги. Покарали штрафом на 430 гривень. Шкода... Погоджуються з цим і інспектори, але додають:
— Різні люди бувають: одні хамити починають, а інші розуміють, що ми просто виконуємо свої обов’язки, — каже Олег Камінський. — І у нас без людського фактора не обходиться. Років сім тому я зупинив за перевищення швидкості авто, а там чоловік везе жінку у лікарню — у неї ось-ось пологи мають початися. Ми їх уже не штрафували — навпаки, допомогли без перешкод дістатися пологового будинку.
Тим часом машини спиняємо одну за одною. Основна мета — перевірка документів. А всі сільські водії їх при собі мають, кажуть інспектори. Підробних вистачає, а буває, просто вдома забувають. Інколи трапляється, спинять такого водія, а він дзвонить додому, щоб документи принесли. А доти відмовляється взагалі з інспекторами спілкуватись.
Але трапляються й серйозніші діла. Так, чимало перевозять наркотиків.
— Мак чи коноплю дуже люблять ховати в обшивці дверей, — розповідає Валентин Бабій. — А то й у носках возять. Нещодавно на відпрацюванні затримали водія, який віз шприц з важким синтетичним наркотиком у гаманці. Таких людей одразу видно, бо, зазвичай, вони самі наркомани — жовте обличчя, худющі, часто знервовані.
Поки розмовляємо, спостерігаю за тим, як Олег Камінський радаром «ловить» швидкості автомобілів. Пригадалася водійська байка про даішника, який біжить з радаром назустріч машині, щоб збільшити показник швидкості. Можливістю випробувати це на власному досвіді погребувати не можна було.
— Без проблем, спробуй! — посміхається прапорщик, вручаючи мені «штрафометр». Та як я не пробував пробігтися назустріч авто, швидкість, якою була до цього, такою і залишалась після.
Наше патрулювання завершилось о 12-й ночі. І як хотілося мені на власні очі побачити щось резонансне, так і не трапилось — звичайні будні. Та це й на краще. Дорога усе-таки...