Куди піде Україна, якщо двері в Європу відкриває злочинець?

Подробиці інциденту з ужгородським мером відомі всій країні. Двометровий градоначальник, що, за його ж словами, «за п’ять секунд поламає будь-якого мужика» напав на студентку, котра роздавала листівки «ФРОНТУ ЗМІН», і завдав їй тілесні ушкодження різного ступеня важкості. Під час огляду лікарі виявили в неї садна на шиї, забиття задньої частини шиї, струс мозку й шоковий стан.
Йдеться не тільки про хуліганство й завдання тілесних ушкоджень, а й про перевищення повноважень посадової особи, перешкоджання діяльності громадської організації, а також розпалення національної ворожнечі.
Тобто мер примудрився заразом порушити п’ять статей Кримінального кодексу. Але ж його вибрали для того, щоб наводити порядок у місті: каналізацією займатися, водопостачанням, сміття вивозити — працювати на тих людей, які за нього проголосували.
Після певних вагань, прокуратура Закарпатської області все-таки порушила кримінальну справу проти Ратушняка. Правда, поки тільки за ч. 1 ст.296 (хуліганство) і ч. 2 ст. 365 (перевищення службових повноважень) Кримінального кодексу. Судячи з першої реакції силових органів, кваліфікація дій мера від початку звужується. Не поспішають засуджувати дії Ратушняка й провідні політики – за винятком лідера «ФРОНТУ ЗМІН», який заступився за свою активістку й пообіцяв довести справу до Генеральної прокуратури.
Чому мовчать
перші особи?
З-поміж перших осіб держави своє ставлення до інциденту висловив тільки Президент України. Проте він висловив занепокоєння лише щодо хуліганської складової інциденту, й жодним словом не згадав про інші порушення.
Бездіяльність політичної верхівки України й силових органів здається дикою, з огляду на власну мотивацію вчинку Ратушняка. Відповідаючи на запитання журналістів, чому він напав на волонтерку, Ратушняк сказав буквально таке: «Кримінальний елемент єврей Яценюк вирішив, що це вибори в сільську раду Ізраїлю... Якби вона (потерпіла – Ред.) так матір, батька несамовито захищала – Бог із ним. Але жидка, – вибачте».
Представник офіційної влади, мер Ужгорода – міста, що відкриває всій Україні ворота в Європу, – Сергій Ратушняк у своєму робочому кабінеті на тлі державного прапора на всю країну заявив (і повторив у кількох інтерв’ю й офіційних заявах), що напав на активістку саме тому, що вона працює «на євреїв». По суті, від імені української держави виступив із заявою, що дискримінує людей за національною ознакою.
Лазаренко й послідовники
На жаль, у нашій країні місцевим князькам все сходить з рук. Найчастіше ми навіть не знаємо про те, які злочини відбуваються під їхнім прикриттям в тому чи іншому місті. Коли ж їхні вчинки стають відомі, то виявляється, що судити нікого, адже високопоставлені злочинці, як правило, ховаються за кордоном. Так вчинив Лозінський.
Звідки така безкарність? Причина в тому, що в країні склалася система влади, за якої місцеві представники загальноукраїнських політичних сил, що є в парламенті, отримують від останніх щось на кшталт мандата на повне володіння довіреними їм територіями – областями, містами, селами. Тому й дозволяють собі все — хто влаштовувати полювання на селян, хто — проповідувати «підданим» нацизм і переслідувати інакодумців. «Кріпакам» у такій країні, ясна річ, живеться нелегко. Зате «хрещеним батькам» системи легко керувати «електоратом». Бо хто краще зможе виконувати завдання своїх патронів, ніж лозінські й ратушняки — повноцінні «господарі» регіонів?
До речі, обидва ці «діячі» починали політичну кар’єру з «Громади» Лазаренка — відомого «господаря» Дніпропетровської області, що прагнув заволодіти всією Україною. Так що успадкування методів простежується чітко.
Немає іншого виходу
Тому й мовчать наші лідери, що саме вони й перебувають нагорі нинішньої системи. Вони – політики начебто б протилежних таборів, але по суті нічим не відрізняються між собою – розділили країну на такі маленькі сфери впливу, вотчини, в яких одноосібно панують лозінські й ратушняки. Якщо засуджувати кожного лозінського й ратушняка, хто на них працюватиме?
Для України це мовчання рівнозначне смерті. Потрібно говорити, писати про наших місцевих баронів і їхніх політичних патронів, вимагати поваги до нас, громадян. Адже якщо не зламати цю систему, країна може буквально розсипатися. Адже після 2004 року ми живемо в державі, поділеній надвоє. Один Бог знає, на які й на скільки частин може розділити Україну майбутня президентська кампанія, якщо політичну дискусію вестимуть люди рівня Ратушняка — із використанням кулаків і нацистської риторики.