На збиранні полуниці мільйонером не стати

Початок літа – традиційно збір ягідного врожаю. І насамперед полуниці, на якій можуть заробити і безробітні, і студенти. Втім, типово міським жителям краще цього хліба не пробувати, розповів студент Андрій, який спробував підзаробити на «полунично-польових роботах» в Луці-Мелешківській.
— Влаштувався на роботу я за один день. Прямо посеред поля стояв вагончик, такий собі польовий офіс, де реєстрували бажаючих. У величезній черзі довелось вистояти години півтори. Дівчина у вагончику внесла до комп’ютера мої паспортні дані та індентифікаційний номер і видала пронумеровану картку підприємства з кодом. Однак до роботи приступив лише через тиждень. Нам пояснили, що полуниця ще не достигла.
З Вінниці збирачів мав о п’ятій ранку відвозити автобус. Людей забирали біля Будинку офіцерів і казали, є ще один автобус, який об’їжджає усе місто. Але я автобуса біля Будинку офіцерів так і не дочекався, тому добирався своїм ходом — за 3 гривні на маршрутці. Коли приїхав на місце — люди уже працювали. Переважно жінки, старші 40 років. Усім видавали санчата, на які ми складали ящики з полуницею, і тягли уздовж рядків. Збирали полуницю хто як: хто на колінах повзав по землі, хто навприсядки. Сонце уже починало припікати. Добре, що працювати ми мали лише до першої години дня, інакше б не витримати.
Перед працевлаштуванням усіх попередили, що оплата буде за кількістю зібраної полуниці. Десь 4,5 гривні за семикілограмовий ящик. Причому два ящики вираховують як плату за автобус.
Норми не ставлять. Скільки збереш, стільки й заробиш. Але навіть один ящик складно назбирати — полуниця ще не зовсім достигла, траплялася зелена, а таку забороняли зривати. Вже зібраний ящик перевіряє бригадир. Вона дивиться, щоб полуниця не була пом’ята, без корінчиків. Мусиш тут же перед нею перебирати, інакше ящик не зарахують.
Уже через годину зрозумів, що міському жителю тут робити нічого. Жінки, які там працюють, майже всі з сіл, тому до такої роботи звичні. Міські явно не встигали за «конкурентами».
Від спеки рятувала вода. У полі була бочка з водою, яку привозив трактор. Перекури ніхто не забороняв, як і перекусити бутербродами з дому, коли захочеш. Був у полі й туалет — збитий з дошок. Втім, мало хто робив перерви, адже на рахунку кожна хвилина! До речі, зібрану полуницю їсти у полі можна. А от винести за територію — зась! Охорона перевіряє перед виїздом, щоб ніхто нічого не прихопив із собою.
Через дві години сказали їхати на інше поле, бо на цьому вже полуниці немає. Автобус за один раз усіх людей забрати не зміг, тому робив дві ходки. Хто не пробився в першу, прочекав автобус цілу годину і шансів зібрати достатньо полуниці стало ще менше. А коли приїхали на друге поле, з’ясувалося, що ящики закінчились. Знову чекаємо. Коли ж їх привезли, за ті ящики жіночки ледь не побились. Я їх розумію, бо більшість з навколишніх районів і вставали в три ночі, щоб встигнути на ці «солодкі», тому вкалувати треба, не втрачаючи ані хвилини. Сварки постійні. Особливо, якщо хтось почне збирати полуницю на уже «прибитому» рядку.
Я за той день назбирав 4 ящики. Відняли два за автобус – вийшов заробіток у 8 гривень. При влаштуванні на роботу мені розповідали про зарплату до двох тисяч гривень за три тижні. Але я так і не зрозумів, як можна заробити такі гроші. І навіть тим досвідченим жіночкам...
Коли нас везли автобусом назад до Вінниці, я зітхнув із полегшенням. Хоч і пообіцяли, що надалі проблем із ящиками не буде, але я більше туди не поїду...
Втім, не всі категоричні настільки, як Андрій. Принаймні журналістам „Міста” не вдалось „працевлаштуватись” в Луці. По телефону відповідають, що «люди набрані і вже давно». Але це – в цьому році. Наступного року Луці, вочевидь, доведеться підвищувати розцінки у зв’язку з відкриттям у Вінниці польського консульства.
А в Польщі — просто бум на наших збирачів полуниць. Умови праці не легші, зате можна заробити 400-550 євро за місяць. Лише консульство Польщі у Львові видало понад 80 тисяч робочих віз, але й цього виявилось замало – черги великі.