Хобі вінничан стають справжнім мистецтвом

Зробити свищика з глини чи кольчугу міг кожен вінничанин, який завітав минулої неділі на першу молодіжну бієнале українських народних ремесел у обласний краєзнавчий музей. У виставковій залі зібралися вінницькі майстри, які проводили майстер-класи для всіх бажаючих. Ковалі студії «Аркона» демонстрували майстерність у виготовленні кольчуг та лицарських обладунків, а дівчата робили слов’янські ладанки-обереги. Майстри з виготовлення солом’яних іграшок тут же виготовляли різноманітних тварин, а маленькі дітлахи за сусіднім столом собі на радість — глиняні свищики.
Керівник гуртка художньої кераміки Василь Рижий спеціально для цього майстер-класу приїхав з Ладижина. Він сам видобуває глину у кар’єрах та ярах для свого хобі. За фахом учитель, цей чоловік самостійно оволодів хитрощами гончарного круга – найважчого зі всіх гончарних приладь – і тепер вирішив поділитися азами майстерності із вінничанами.
— Глина – дуже хитрий матеріал, — ділиться практикою Василь Рижий. – Вона любить вставляти палки в колеса. Її треба любити, тоді вироби не тріскатимуться і не ламатимуться при виробництві. Глина – це живий матеріал, його треба відчувати настільки, як себе відчуваєш.
За сусіднім столиком майстриня Лариса Поворознюк дивує прикрасами з бісеру. Тут і гривня, копія української національної прикраси, яку зробили тільки у двох екземплярах, один з яких уже носять власниці за кордоном, в Італії. І браслетки, і кульчики, і мішечки для мобільних. Для кожної прикраси свій вид плетіння. Як розповіла майстриня Лариса Поворознюк, вона займається плетінням з бісеру вже понад 30 років. Захоплення почалося зі школи – дарувала батькам зроблені власними руками прикраси. Тепер вже навчає дітей у гуртку.
— З бісеру можна зробити все, що завгодно, — каже Лариса Олександрівна. – Це краса, яку ми робимо своїми руками. Насправді, є усього лише чотири техніки плетіння бісеру. Звичайні ланцюжки – просто нанизані бусинки на нитку. Це вміли робити ще неандертальці. Мозаїка винайдена була приблизно 150 років тому, нею захоплювалися у монастирях. З монастирських літописів і ведемо відлік часу. Більш нова техніка – жгути. Її винайшли у ХІХ столітті. Потім плетіння з бісеру вважалося міщанством, розвиток бісероплетіння застопорився. А тільки двадцять років тому придумали мереживо зі стеклярусу. У цій техніці кожен майстер придумує щось своє.
Поряд у залі майстер з плетіння кольчуг Сергій Ліщинський розкриває хитрощі виготовлення лицарських обладунків. Плетінням кольчуг займається вже три роки. Він – студент Вінницького Національного технічного університету, за спеціальністю – програміст-інженер. Рольові ігри та ковальська справа допомагає відпочити від лекцій та екзаменів, зізнається Сергій.
— При плетінні кольчуги найголовніше — терпіння, — попереджає Сергій. – Найбільше запам’яталася моя перша кольчуга. Її робив перед сесією, буквально на парах, дуже поспішав. Це було у 2007 році. Планував брати участь у рольовій грі «Перстень Пітьми». Нас тоді було 1500 учасників у одній битві, напевно, це одна з найбільших рольових ігор. От цю кольчугу і запам’ятав.
Важко тільки спочатку, поки не навчився. Але згодом, коли вже звик – можеш плести кольчугу і дивитися телевізор, розповідає Сергій Ліщинський. У середньому кожна кольчуга важить від восьми до десяти кілограмів, але бувають і важчі. Сергій навчився хитрощам плетіння з книжок, досвіду знайомих і обміну знаннями на змаганнях. Тепер – вчить інших.