усі новини номера

Вінниця від Якушинець до Стрижавки

08.05.2009

Останній раз Вінницю та приміський район «розмежували» у 2003 році, але боротьба за землю триває і досі

Один бувалий чоловік розповів, що коли у радянські часи містечко Шаргород претендувало на статус районного центру, воно трохи «не дотягувало» за площею та кількістю населення. Тоді керівництво вирішило приєднати до Шаргорода сусіднє село. На зборах жителі села з радістю згодилися на це – аякже, житимуть у місті. Трохи пізніше виявилося, що, ставши городянами, селяни позбавлялися багатьох пільг – і на землю, і на оплату комунальних послу, інших корисних речей. Почухавши потилиці, обмізкувавши ситуацію, знову скликали збори і вийшли з меж міста. Так і живуть досі своєю селянською долею.
До речі, і нині сільські та селищні ради приміських сіл і селищ ретельно обмірковують – чи варто віддавати свої земельні шматки у межі міста Вінниці. І хоча постановою Верховної Ради у 2003 році змінено межі Вінниці (розширено) за рахунок територій п’яти сільських та селищних рад, але не всі вони «віддали» землю Вінниці. Так що межі нашого міста поки що досить умовні.
Нині Вінниця займає площу 7878 гектарів (до розширення меж займала 6096 га). Отож завдяки постанові ВР у 2003 році Вінниця «виросла» на 1784 гектари.
Приміром, до Вінниці увійшли частини сіл Агрономічного, Якушинець, Стрижавки, Вінницьких Хуторів, Бохоників та Стадниці. Від Агрономічного до Вінниці відійшло садівниче товариство, від Вінницьких Хуторів – теж садівниче товариство та ряд підприємств. Від Стрижавки до Вінниці передано колишній завод ДПЗ-18 (підшипниковий) та житловий масив цього підприємства. Погодилась селищна рада передати місту неплатоспроможні підприємства – від них податків-то не надходить у селищну казну. А от досить потужне підприємство «Аграна-Фрут» — «переполовинили» — частина його на землях Стрижавської селищної ради, а частина – у межах міста. Отож і податки цього підприємства наповнюють і селищний, і міський бюджети. Фірму з виробництва безалкогольних напоїв «Панда» Вінницький район «залишив» собі – підприємство успішно працює і сплачує податки.
Вільні ділянки по вулиці Тарногродського також не увійшли до Вінниці, хоча це було передбачено постановою ВР. Але без погодження з сільською радою це зробити неможливо. Якушинецькій сільраді належить і територія Лісопарку. Можливо, тому там і досі лише зона відпочинку, і «нога цивілізації» виявляється у вигляді сміття, а не, приміром, якогось будівництва. Так само Вінницькому району належить поле за вулицею Келецькою. Зате в районі вулиці Гонти усі підприємства включені в межі міста, крім території колишнього фольгопрокатного заводу. Стадницька сільрада передала місту житлову забудову, але не передала станції техобслуговування. Конфліктують щодо межі влада Вінниці та Лукомелешківська сільська рада.
— Лукомелешківська сільська рада у свій час передала ділянки у межах міста у власність громадянам, — каже начальник управління земресурсів Вінницької міської ради Олександр Бондарчук. – Ми цей конфлікт вирішуємо в судовому порядку.
Щоб до кінця узгодити межі міста, потрібні погодження приміських сільських та селищних рад. Нас не задовольняє нинішній стан розмежування Вінниці та Вінницького району, адже перспектива розвитку міста, затверджена у Генеральному плані, передбачає використання і земельних ділянок за згодою суміжних сільських рад. Потрібно, щоб межі відповідали Генеральному плану, а поки що цього немає.
Що ж, напевно, цю справу треба залагоджувати «полюбовно» — адже боротьба за земельні межі є найбільш запеклою у менталітеті українців…
Втім, у Вінниці ходить легенда, за якою саме земля Вінницького району допомогла побудувати у Вінниці легкоатлетичний манеж СТ «Колос». У радянські часи чомусь не дозволили будувати цю спортивну споруду, а тому на території Якушинецької сільської ради під виглядом тваринницького комплексу, простіше кажучи, корівника, збудували манеж. Щоб перевірити правдивість цієї легенди, зателефонували Сергію Татусяку, котрий на той час був головою спортивного товариства «Колос». Ось що він розповів:
— Правда те, що у 80-х роках була заборона на будівництво спортивних об’єктів. Тому ми будували медико-відновлювальний центр та манеж під виглядом складських приміщень. Так що ця споруда – це пристосовані складські приміщення, а не корівник. За це будівництво мене мало не вигнали з роботи та не виключили з партії – Комуністичної, звичайно. Було підготовлено постанову бюро обкому партії. Мені пощастило, що у Києві змінився куратор області. Новий куратор з ЦК партії приїхав на перевірку, подивився і сказав: «Та ви ж добру справу робите!» Отаке було.
Вінниця для патріотично налаштованих вінничан завжди була, є і буде перлиною Поділ-ля. А тому і її межі розширюватимуться – віриться, що задля розвитку і краси.

Любов ДОБРИНСЬКА

Коментарі відвідувачів