усі новини номера

Портрети... квітів від Валентини Колтановської

24.04.2009

Головні герої на полотнах – квіти. Простір, заповнений настроєм, емоціями, які випромінюють пелюстки квітів, – на картинах вінницької художниці Валентини Колтановської. Усе, що було необхідно, щоб передати стан своєї душі, вона зробила — і її роботи зачаровують глядачів щирістю веселкових фарб, захоплюють радісним світосприйняттям.

Персональна виставка „Квітковий едем” у Валентини вже третя. Першу в 2004 році вона назвала „Моя душа”, другу (2007 р.) – „Мовою гармонії”. І, здається, та перша назва і нині найвиразніше окреслює її творчість – душа майстрині, така ніжна і така щедра, промовляє з її полотен. Колеги-художники називають її сильною особистістю, яка постійно стверджується у боротьбі. Ті ж, хто не знають Валентини, а тільки бачать її твори, дивуються: Яка боротьба, адже на картинах – суцільний позитив і жіночність? Напевно, це так само, як у балеті – легкість сильфід-танцівниці на сцені – результат виснажливої праці. Але ж, хто бачить ті зусилля, глядачам являють чисту красу.
— Я дуже люблю квіти, завжди їх буду маювати, — розповідає Валентина. – Найулюбленіші – білі троянди, від них віє ніжністю та святістю, вони й пахнуть особливо. Я цей запах відчуваю, коли їх пишу, навіть потім із полотна, здається, лине цей запах. Обожнюю польові квіти, півонії. Щоправда, у мене на них алергія. Я їх приношу додому в целофанових пакетах і малювати намагаюсь на відстані. Якось писала на природі, коли гостювала у мами, то до себе повернулася вся опухла та в сльозах. Друзі жартували, що на Шрека стала схожою. Але це минає, а радість залишається. А вдома у мене, попри алергію, квіти є завжди. Дарують, сама приношу. Я не можу без них.
Квіткові натюрморти – це головне захоплення Валентини Колтановської, але не єдине. Художниця пише й пейзажі.
— Як дитина радію природі в усіх її проявах, — зазначає вона. – Яка краса, приміром, у селі Глинському на Немирівщині! А побувала в Криму і думала, що нічого не може бути кращого за кримські краєвиди. Поїхала в Карпати – тепер люблю ці гори, там відчуваєш себе ближче до неба і Сонця. У Карпатах навіть зиму полюбила, хоча раніше була впевнена – це не моя пора року. Цього року 23 лютого стояла на горі Довгій і малювала. Там усе так дивовижно: туман різко змінюється сонцем, сонце – дощем. А яке повітря! Їм не дихаєш, його п’єш. Відтепер в моєму художньому „арсеналі”: теплі шапки, валянки – для зимових пленерів. Та все одно, найбільше люблю весну – дерева, що квітнуть. До речі, поки не стала їх малювати, не розрізняла – чи то вишня, чи черешня, яблуня чи абрикос. Так само як і з новонародженими, вони були для мене просто маленькі діти, всі на одне обличчя, поки сама сина не народила... І осінь я люблю – таке буяння фарб!
Усе зрозуміло? Валя просто любить життя. Але на відміну від інших не тільки його споглядає, але відтворює своє бачення і ділиться ним з іншими.
— Немає нічого кращого, ніж те, що створено Богом і природою, — у цьому художниця впевнена. – Я реаліст і в житті, і у творчості, мабуть, тому абстракції мені не цікаві. Колеги часто кажуть, кінчай вже малювати квіти, переходь до чогось іншого. Я перейду, обов’язково перейду. Вже роблю портретні замальовки і хочу робити їх далі на професійному рівні. Але квіти я не кину – це точно...
Напевно, поціновувачі творчості Валентини Колтановської скоро побачать її пейзажі, а згодом — і портрети (Валентина зізналася, що вже визначила і тему наступної виставки і місце проведення). Але на відкритті „Квіткового едема” один із відвідувачів влучно зауважив: „Я вже бачу на стінах портрети, це портрети квітів!”

Світлана ВИШНЕВСЬКА

Коментарі відвідувачів