усі новини номера

Ліквідаторам врізають пільги

17.04.2009

„Про нас забувають”, скаржаться вінницькі чорнобильці

Вивозити радіоактивну техніку з-під розтрощеного вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) довелося вінничанину Михайлові Ястремському. Таких автівок було не менше 50, вони заважали будівництву саркофагу.
— У кабіну автомобілів ніхто навіть сісти не міг — така була радіація, — згадує тепер він. – Доводилося брати на зчіпку і витягувати. Я координував ці роботи.
Тепер Михайло Ястремський — заступник голови міської громадської організації „Союз Чорнобиль України”. Його колега – і по Чорнобилю, і у сучасній діяльності – голова організації Микола Бойчук. Він із травня 1986 року вивозив із забрудненої радіацією зони тих, хто не міг чи не мав бажання евакуюватися. Обидва чоловіки – ветерани УМВС. Ще один їхній колега – Віктор Сокіл — не військова людина, але саме завдяки цьому вінничанину координувався рух транспорту у зоні з 1986 по 1990 рік. Він у Вінниці працював у обласному управлінні автотранспорту. А у зоні — формував колони та й сам працював водієм, евакуюючи людей та завозячи ліквідаторам припаси чи доставляючи нових фахівців на війну із радіацією. Зараз ці троє чоловіків та їхня організація намагаються зберегти у пам’яті нащадків ті страшні дні – видають книжки, альбоми, ходять на лекції у навчальні заклади. Але найголовніше – захищають свої права та права колег по нещастю.
— Чорнобильський закон не виконується в повному обсязі, — каже Микола Бойчук. – Обмежують дії цього закону тимчасові підзаконні акти та щорічне бюджетне законодавство. Уже на сьогодні по Україні 90 тисяч звернень громадян до суду щодо відхилення посадовців від виконання чорнобильського закону. От скажіть, хіба не можна раз і назавжди для всіх прийняти однакові постанови? Суми разової річної компенсації щороку корегуються в бік зменшення.
Якщо після аварії чорнобильці мали право отримувати, наприклад, більше 100 кВт електроенергії на родину безплатно, то вже сьогодні кількість безкоштовних кВт енергії зменшилася до 75. Раніше пільгами користувалася вся родина чорнобильця, сьогодні – тільки він сам, а якщо він прирівняний до ветерана війни, тоді і його дружина та дитина, віком до 18 років. Квартири не надають уже два роки – черга заморозилася. Автомобілі – кілька машин на рік. Пільгові путівки — у надзвичайно малій кількості. Їх на всіх потребуючих не вистачає. Куди їхатиме на оздоровлення, вирішує Київ через тендери, а от яка якість обслуговування у цих санаторіях і чи допомагають тамтешні процедури у лікуванні специфічних хвороб – не надто важливо.
— Наш член організації переніс інсульт, поїхав у санаторій, гріш ціна тому санаторію, — обурюється Микола Бойчук. — Людині треба було процедури, специфічне лікування. А отримав якісь ванни, та ще й не в повному обсязі. Кількість днів, які надають на оздоровлення – катастрофічно зменшується.
А говорити про грошові компенсації тим, хто не може поїхати у санаторій, взагалі не доводиться. Їх просто немає. Проблема і з безплатним проїздом. Якщо у громадському транспорті до ліквідаторів ставляться із повагою, то у маршрутках – ситуація зовсім інша.
— Дискримінація дуже жорстока, — каже Микола Бойчук. – У маршрутках пільговика свердлять очима, що інший раз краще заплатити, аніж бути приниженим: „Понаїздять тут, вже є такий!”
Проблема є і з ліками. До 1 квітня рецепти таких хворих взагалі не обслуговувалися, кажуть у міській організації „Союз Чорнобиль України”. Бо ж піднявся долар, подорожчали ліки, і аптеки не хотіли їх закуповувати собі у збиток. Тепер домовленість вже є, рецепти виписуються, але деякі специфічні ліки вінничани отримати не можуть. Їх просто не закуповують, бо на них не буде попиту.
Така ситуація вже набридла, кажуть ліквідатори. Всеукраїнська організація запропонувала 25 квітня провести акцію опору – демонстрацію чорнобильської солідарності. Вінничани також будуть присутні. Як кажуть самі: тільки у єднанні наша сила.

Юлія Тарапата

Коментарі відвідувачів