усі новини номера

«Інсулінові війни» у владних кабінетах

17.04.2009

На мертвих списували дороговартісні ліки впродовж кількох років, підозрюють у мерії Інсулін – ампули з цією рідиною, яку конче потребують хворі на цукровий діабет вінничани, за останні півтора роки встигли подорожчати втричі. Щоправда, на майже шість тисяч інсулінозалежних жителів Вінниччини це подорожчання не вплине. Адже вони отримують інсулін безплатно (за виключенням рідкісних екстрених випадків). А от для бюджетів різних рівнів це — несподіванка.

Неприємна несподіванка
Так, Вінниччина мала отримати на 2009 рік інсулін для хворих за гроші з держбюджету. Ці кошти передали у облбюджет, а вже звідти централізовано закуплять ліки. Утім, після затвердження обласного бюджету 10 січня з’ясувалося, що шести мільйонів гривень, яких вистачило на закупівлю цих ліків у 2008 році, цього року буде замало. Область потребує суму на дев’ять мільйонів більшу, аніж надана державою. Саме з цього моменту і бере початок інцидент, який може мати стосунок до корупції. А може і не мати…
— Суть у тому, що до 2008 року забезпечення інсуліном було покладено на міські та районні ради, — пояснює заступник Вінницького міського голови Андрій Рева. — Але в 2008 році вирішили, що інсулін будуть закуповувати на рівні областей. Реальна потреба області в інсуліні була десь близько 15 млн. грн. Вирішити проблему нестачі грошей можна двома шляхами.
На думку Андрія Реви, з цих двох шляхів є один правильний, а один, зрозуміло, — неправильний. Правильний шлях, на його погляд,— передбачити нестачу коштів на рівні облбюджету. Неправильний шлях, знову ж таки, на особисту думку заступника мера, — звернутися до районних та міських рад із проханням «миром по нитці» зібрати гроші.
— На жаль, люди, які відповідають за забезпечення хворих інсуліном, вирішили, що вони найрозумніші, — каже Андрій Олексійович. — Коли обласний бюджет затверджувався, жодний з посадових осіб, які відповідають в області за забезпечення здоров’я і життя людей, не встав і не сказав, що нам не вистачає 9 мільйонів. А от коли всі бюджети у області були затверджені, прийшли папери. Наприклад, нам прийшло: «просимо вас передати обласному бюджету 2 млн. 400 тис. грн.» У нас на всі ліки по місту Вінниці заплановано 3 млн. 900 тис. грн. Це реально? Ну, добре, ми переб’ємося. А Піщанка? А Теплик? Вони не знають, в якому стані там медицина? Звичайно, ми таким шляхом не пішли.
Андрій Рева запропонував варіант: інсулінозалежних вінничан повністю передають на забезпечення міста, і вже міська влада турбуватиметься, звідки взяти інсулін.
— Нам передали перелік інсулінозалежних хворих у Вінниці, — розповідає Андрій Рева. – Кількість хворих — 1165 вінничан. Коли їх за моїм дорученням перевіряли управління праці та соцзахисту населення (вони відвідали кожного інсулінозалежного) з’ясувалося, що в цьому списку 74 померлих, на яких списується інсулін. Ми потім подивилися, коли вони померли і подивилися останню видачу інсуліну. Так от, деякі померли у 2005 році. Далі, 88 осіб – це не жителі Вінниці. А один заявив, що він взагалі інсулін не отримує, хоча на нього списується. Злякався, каже: „Я не діабетик! Звідки ви взяли, що я інсулінозалежний?”
Отже, за словами заступника мера, перелік хворих скоротився до 1001 особи. Тому, вважає він, треба переходити на іншу, прозору схему.
— Ми звернулися до області: якщо ви не хочете повертати нам кошти на інсулін, будь ласка, 5 місяців забезпечуйте хворих, а потім – ми беремо їх на своє забезпечення, — зазначає Андрій Олексійович. — Хворий приходить до лікаря, ми лікарю даємо кожен місяць перелік хворих по нашому реєстру на інсулінозалежних діабетиків, лікар виписує рецепт, хворий іде у визначену аптеку і згідно з цим рецептом отримує інсулін, а ми в кінці місяця відшкодовуємо ці кошти аптеці.
Такий жорсткий контроль Андрій Рева пояснює: міський голова надзвичайно не любить, коли хтось запускає свої руки у міський бюджет. Контролювати рух коштів із вінницької скарбнички потрібно надзвичайно уважно, жодних зловживань.
— Це потрібно, ми би дали грошей, якби нам сказали: ви беріть відповідальність, це ваше, ви і робіть, — пояснює свою позицію заступник міського голови. — А просто комусь віддавати незрозумілі суми… Куди вони підуть, що потім буде?

З інсуліном не жартують
А от головний ендокринолог Вінницької області Пилип Прудиус із такою оцінкою взагалі не згоден. Каже, навіть коментувати подібні висловлювання – неподобство. Електронний реєстр інсулінозалежних хворих оновлюється щоквартально. І якщо навіть там і є «мертві душі», то значить, і він сам також – жертва шахрайства.
— Підняли бурю у цьому відношенні, підбурили людей, не фахово підійшли, — обурюється Пилип Григорович. — Я не хочу навіть про це говорити. Тому що фахово до цього питання ані Кабінет Міністрів не підходить, ані Міністерство: немає фахівців. Усі думають, що вони можуть купляти і ділити все це. То питання не диспансеру, що є мертві душі, а питання організації роботи лікувальної установи. Система обліку побудована так, що не я даю звіт, а лікарні мені. А я цими даними користуюся. Значить, це вони мені дають неправильні дані.
Отже, питання обліку інсулінозалежних хворих – парафія лікарень, каже Пилип Прудиус. А щодо нестачі інсуліну – не треба панікувати. Ліків вистачить всім, гарантує головний ендокринолог.
— Сьогодні проблем із забезпеченням інсуліном немає, — переконує Пилип Прудиус. — Коли ми отримали бюджетні кошти, ми побачили, що у нас 40% коштів на забезпечення інсуліну. Ми знали, що ніхто не залишить це без уваги. Перші особи області звернулися до голів райдержадміністрацій, голів райрад, і голів міських рад із проханням виділити кошти додатково. Буквально вся область відгукнулася. Кошти консолідовані майже одразу, за винятком деяких міст, які вирішили закупляти самостійно. То вже їхнє. Ми не втручаємося у місцеве самоврядування.
Чому закуповувати ліки краще великими партіями, теж пояснює головний ендокринолог області. Одна з перших і найголовніших причин, на його думку, коли йде велика закупівля за тендером, є можливість «поторгуватися» із постачальником. І якщо деякі області купують інсулін, до прикладу, за 210 гривень, Вінниччина – за 170, каже він. З маленькою партією не поторгуєшся. До того ж, є можливість координувати дії на рівні області. Наприклад, інсулінозалежний хворий переїхав у інший район і має там отримувати специфічний підвид інсуліну, на який не має алергії. Такі випадки відстежуються, і оперативно ліки перенаправляють у нове місце призначення.

Юлія Тарапата

Коментарі відвідувачів