усі новини номера

Чверть століття вінничани пишаються „Барвінком”

03.04.2009

Чверть століття – і їх знає увесь світ. Їх обожнюють у Європі, Америці та Азії, тому що аналогів просто не існує. Їх упізнають і запрошують у різні країни світу, ними милуються та захоплюються. Народний ансамбль танцю „Барвінок” святкує свій 25-літній ювілей. Танцюристи ансамблю показують всьому світу справжню красу української народної хореографії та української пісні.

Художній керівник ансамблю та директор міського центру художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва „Барвінок” Петро Бойко розкриває секрет такого успіху: це 25 років шаленої праці. А головне – величезна любов до дітей і талант, який є у кожної дитинки від народження. У центрі „Барвінок” знають, як дати кожній дитині можливість показати свої здібності.
— Америка та Європа свій фольклор, своє народне мистецтво майже втратили, — розповідає Петро Адольфович. — Зараз вони пробують щось відновлювати, тому такими популярними є наші колективи, особливо із Західної України. Але за кордоном уже нічого, фактично, не можуть відновити. У багатьох країнах залишилась тільки імітація обрядів.
У центрі „Барвінок” не просто навчають прекрасно танцювати. Діти грають на багатьох народних інструментах, як-от: кобза, цимбали; вишивають, співають. Так бережуть у „Барвінку” народне мистецтво, наче зіницю ока — для майбутніх поколінь. Щоправда, шкода – у рідній Вінниці центр „Барвінок” знає далеко не кожний. Це помилка – адже нам, вінничанам, є чим пишатися. Серед нас живуть надзвичайно талановиті люди, у нашому місті працює колектив, який поважає уся земна куля.
Широка географія гастролей ансамблю. Фольклорна група „Барвінок” дивувала, наприклад, японців своїм умінням грати навіть на тамтешніх народних музичних інструментах. Жодного разу не бачивши цих інструментів до того часу, діти просто взяли їх до рук і почали грати.
— А в нас своя технологія навчання, — ділиться „рецептами” майстерності Петро Бойко. – У нас діти спочатку вчаться грати на музичних інструментах, а потім вивчають вже ноти. Так на Україні було споконвіку. Знайте, в селі не було жодної дитини, яка б не вміла грати на якомусь інструменті. Ніхто ж у музичну школу не ходив, а в кожному селі на свята був свій оркестр. Так і у нас – діти грають на різних музичних інструментах і роблять це з великим задоволенням, а не тому що цього хочуть їхні батьки.
Багато танцювальних рухів, які виконують вихованці центру, вважаються надзвичайно складними. І якщо в інших танцювальних колективах такі складні рухи, як, наприклад, «повзунець» виконують лише окремі солісти, то в «Барвінку» всі хлопчики, які танцюють танець, одночасно 20-30 чоловік виконують такий рух.
До кожного номера у „Барвінку” готуються надзвичайно ретельно. Музичний супровід, костюми, пісні, інструменти – все має відповідати історичній дійсності. Кожний хрестик на вишиванці, колір картатої спіднички чи рухи танцюристів на сцені – тільки гармонійне поєднання всіх нюансів дозволяє створити по-справжньому геніальний номер. Петро Бойко зізнається – були часи, коли „Барвінок” страждав через нестачу фінансування. Костюми готувалися за рахунок батьків. Та й зараз немає можливості розкошувати – деякі номери виконуються в однакових костюмах, тільки замінюється верх чи низ. Підготувати один номер до кризи вартувало десь 100 тисяч гривень. Зараз – вже 200 тисяч. Це – і записати автентичну музику, аранжувати її, пошити костюми і так далі. Тим не менш, поки що обсяги фінансування не зросли. Навпаки – у кризовий рік буде працювати ще важче.
— Нічого, будемо викручуватися, а що робити. Прекрасно, що в нас вже є відремонтовані приміщення. Ви б бачили, що тут було, коли ми сюди тільки прийшли! – каже Петро Адольфович, проводячи екскурсію для кореспондентів „Міста” по центру. – Майже усе робилося своїми руками. Шкода, і досі немає великої балетної зали. Мусимо ходити до сусідів – шкіл №18 та №25, займатися у їхніх спортзалах. Але є душові, обладнаний за останнім словом техніки медпункт із спеціальним УЗІ, розрахованим саме на танцюристів.
Нарешті, відремонтовано дах будівлі, адже коли у 1996 році „Барвінок” прийшов у колишній дитячий садочок, небо крізь діри видно було. Тут майже все зроблено власноруч. Допомагають спонсори, батьки дітей. Усе зроблене від серця, з любов’ю. А у „Барвінку” інакше і не вміють.

Юлія Тарапата

Коментарі відвідувачів