Привид бартеру бродить Вінниччиною…

Економісти кажуть, що криза в Україні не така, як скрізь – у нас вигадують свій, український, «велосипед», бо у нас економічна криза накладається на політичну. Владні мужі вже не приховують, що криза готувалась заздалегідь, проте адреси і прізвищ авторів не дають. А так що – обурюються, та й годі – хто на банки, хто на керівників, а деякі парижани – навіть на Папу Римського, який сказав, що презервативи від ВІЛ-інфекції не захистять…
Із пам’яті вінничан ще не стерлися спогади про страшні дев»яності, коли у районах зарплату педагогам «видавали» гноєм, а робітникам – цукром, унітазами, сервізами, ковбасою чи макаронами. Втім, починаючи з 2000 року, бартерний ажіотаж почав вщухати. І от, майже через десяток років, привид бартеру з’явився. До речі, бартер має два значення. Перше – це прямий безгрошовий обмін товарами чи послугами, породжений товарно-грошовим дефіцитом усередині країни та валютним дефіцитом у міжнародних угодах. Друге – це безвалютна, але оцінена та збалансована щодо вартості товарообмінна операція. У мережі Інтернету вже з’являються електронні біржі, де автоматично вибудовуються обмінні ланцюжки з участю десятків підприємців. Отож, чи загрожує Вінниччині бартер?
— Якщо говорити про кінець 90-х років, то це був пік бартерних операцій, — вважає начальник головного управління економіки облдержадміністрації Андрій Гижко. – Навіть був такий рейтинговий показник області за рівнем бартерних відносин. З 2002 року ми взагалі відійшли від такого поняття і забули про бартерні операції. Але у ситуації, коли кредити практично заморожені, ряд підприємств почав вести розмови про розрахунки цукром, милом та іншою продукцією, — це негатив. Адже це не лише неплатежі до бюджетів, соцстраху, — це не вихід з ситуації, бо в такому випадку можливостей для розвитку виробництва взагалі немає.
Найбільш поширеним у всі часи був товарообмін у сільському господарстві. Навіть нині щось подібне іноді відбувається. Приміром, товариство «Зелена долина» викупило тваринницький комплекс сільгосптовариства ім. Желюка з села Тиманівка Тульчинського району – пайовикам господарства виплатять мільйон гривень – не грішми, а цукром. За словами директора товариства Миколи Вігора, — це близько 350 тисяч тонн.
 «Поверненням до феодалізму» назвав бартер заступник голови облдержадміністрації Василь Черній, який повністю відкидає таке повернення коліщатка історії. Не хвилюватись щодо повернення бартеру закликає і голова облдержадміністрації Олександр Домбровський.
— Принаймні за економічно-аналітичною інформацією, яка в нас є, говорити про кризу платежів не варто, — пояснив він. – Усі платежі між підприємствами проходять нормально, а відсоток бартерних операцій – мізерний, і це нас втішає. На сьогодні я не бачу серйозних підстав говорити про бартеризацію української економіки.
Нині керівники області сприймають бартерні стосунки, як виняток. Адже, коли починає діяти бартер, зупиняється вся діяльність фінансової системи, настає параліч економіки. Крім того, при бартері є прямий шлях до зловживань. Бартер веде до демпінгу, а той, в свою чергу – до банкрутства.
— Не дай нам Бог повернутися до бартерних операцій – ми так важко ставали на ноги, — каже голова обласної Ради Григорій Заболотний. – Але нині зрозуміло, що бартер розпочинає діяти. На території нашої області він ще не набрав великого розмаху. Втім, у області залишились цукор, борошно, зерно різних культур, молочні продукти, м’ясопродукти. Але з’явився серйозний партнер на рівні держави – Агрофонд, який платить живі гроші за товар. Та і трейдери почали скуповувати зерно – зараз 1,5 тис. грн. за тонну продовольчого зерна платять, відкрились і експортні контракти. Проблема існує з молоком — виробництво наростає, а ринок зменшується. Я думаю, тут можливий бартер. Так само, як і по м’ясу, особливо по яловичині.
На жаль, поки що низькі закупівельні ціни, а відповідно до правил СОТ Кабміну заборонено встановлювати нижню і верхню ціна на молокопродукти, інші продукти тваринництва. Небезпечним для області може бути завезення з-за кордону м’яса (як критичний імпорт), а також контрабанда м’яса: наш виробник виріже худобу, а закордонний — продиктує на внутрішньому ринку такі ціни, що бартер здасться нам солодким пряником.