Як Вінницю відвоювали!

Минулої суботи Вінницю звільняли від... фашистських окупантів. Оглушливі черги кулеметів, вибухи снарядів і гул літака підняли на ноги усю околицю міста, а глядачів змусили принишкнути. Тих, які прийшли на автодром «Віхола» побачити реконструкцію визвольної битви, що відбувалася рівно 65 років тому.
Таке дійство у Вінниці було вперше. Близько двох сотень людей — місцевих ентузіастів та ще з 11-ти областей України, з Білорусі теж приїхали, аби показати вінничанам Велику Вітчизняну війну.
Умовні противники поділились порівну — 100 солдатів Червоної армії і стільки ж воїнів «Вермахту». Бойові дії розгорнулись безпосередньо на автодромі. З одного боку — штаб німецьких військ, з іншого — у засідці радянські солдати готуються до штурму.
Першими розпочали бій постріли радянських гармат. Після солідної артпідготовки у хід пішла авіація. Пролетівши два кола, військовий літак скинув кілька бомб на «німців». Вмить від вибуху загорілась трава, а поле вкрилось густим димом. Приголомшені окупанти кидають у бій танк, для них це остання надія на контратаку. Втім, його роль видалась недовгою — після декількох залпів танк загорівся від пострілу гармат визволителів. У цей момент ворога уже притиснули червоноармійські піхотинці. Постріли гвинтівок та автоматів, згодом — рукопашний бій. Не очікувавши такої самовідданості радянських солдатів, «Вермахт» утратив значну частину війська і змушений був капітулювати.

Годину „бою”  готували місяцями
Усього «війна» на «Віхолі» тривала трохи більше години. А підготовка зайняла місяці. Як зізнався режисер реконструкції і головний його ініціатор вінничанин Святослав Гребінь, три тижні, які передували бою, взагалі, були безсонними. Спали по дві години на добу, аби усе зробити в строк.
— Ідея провести реконструкцію бою з’явилась майже десять років тому, — розповідає Святослав Гребінь. — Коли повертався до Вінниці з похорону свого дядька — офіцера вищого рангу, — вирішив, що треба у нашому місті таким чином вшанувати ветеранів Великої Вітчизняної війни, а нинішньому поколінню показати той жах, який людям довелось пережити. Думаю, у нас вийшло. Це підтвердили й хлопці з історичних клубів інших міст, для яких подібні реконструкції вже не вперше. Зізнаюсь, у Вінниці ми не робили копії боїв, які проходили під час визволення міста, проте хотіли  якомога точніше відтворити загальну картину того часу.

«Рожок випустиш — і пів-зарплатні пішло»
Глядачі казали, що найбільшого ефекту реконструкції додали вибухи бомб і снарядів, які виглядали дуже реалістично. Звісно, і ані літак, ані гармати не вистрілювали. Це було б занадто небезпечно. Насправді, перед боєм велику роботу провели піротехніки, які розставили вибухівку у потрібних місцях. Кожне позначили маленькими прапорцями, які було видно лише учасникам бою. Разом із тим, кожен солдат був ретельно проінструктований щодо своїх рухів на полі.
Запам’ятаються не лише вибухи. Форма солдатів зіграла одну з найголовніших ролей, адже багато в чому саме завдяки їй воїни і радянської, і німецької армій виглядали переконливо на полі бою. Настільки, що здавалося, вони справді через машину часу потрапили з 2009-го у 1944-й рік. Кожен елемент форми максимально відповідав оригіналу. До самих гудзиків. До речі, деякі елементи одягу — дійсно воєнного часу.
Більшість учасників самі підбирали і шили форму. На це пішов не один рік і чималенькі гроші. Як розповів „Місту” член історичного клубу з Запоріжжя Володимир Никоненко, який «воював» за Німеччину, спорядження йому обійшлося у півтори тисячі євро. І це — без зброї.
— Збирав форму звідусіль. Купував у людей, у яких дещо збереглося на горищі, щось сам шив, — розповідає Володимир Никоненко. — Можу похвалитися, що пряжка на паскові — солдата фашистської армії. Металічний корпус для коробки сірників — такий видавали німецьким солдатам — теж. На ньому навіть клеймо того часу стоїть. Хоча, не виключено, що може бути підробка, проте дуже якісна. Багато грошей потрібно на це уподобання. Ножі, зброя, яку знаходили у колекціонерів чи у музеях, коштує сотні доларів. А одна куля коштує від 5 гривень. Так, рожок випустиш — і півзарплатні пішло.
У Володимира Никоненка вінницька реконструкція бою не перша. У інших містах він виступав багато разів. Стільки, що одразу вже й пригадати не може. У більшості з боїв він виступав за окупантів. При цьому запевняє, це ніяк не пов’язано з його політичними чи історичними переконаннями, просто йому подобалось реставрувати форму німецького солдата. «Погані хлопці теж потрібні», — посміхається.
Організатори розповідають, що розподіляти ролі було неважко. У вінницькому бою брали участь загони, які постійно виступають за німців. Бажаючих «воювати» вистачало за обидві сторони. Хоча, в дечому зіграла роль вартість спорядження, адже у радянського солдата воно помітно дешевше. А як розповів вінницький учасник Андрій Іващенко — один із 25 вінничан, які брали участь у реконструкції, знайти таке обмундирування легше.
— Пошити кітель обійшлось більше 100 гривень. Приблизно стільки ж — штани, — розповідає. — Чоботи — а у мене хромові — не менше 300 гривень. Але їх я не купував, мені подарували.
Андрій Іващенко разом із сином Віталієм на полі бою був водієм вантажного ЗИС-5. Про те, що не довелось потримати зброю, не жалкує. Своя місія сподобалась. Для нього таке шоу вперше, хоча із ретро-автомобілями має справу більше чотирьох років, відколи вступив до автоклубу «КАіСА». Минулими роками постійно брав участь на парадах 9 Травня.

«Німецький танк» лагодили до ранку
Майже усю техніку, представлену на реконструкції визвольного бою 21 березня, окрім літака (АН-2 орендували у аеродрому Сутисок) надав саме вінницький автоклуб. Деякі з авто брали безпосередню участь у справжній війні, як приміром ГАЗ-АА — усім відома «полуторка» — 1939 року виготовлення.
— Збирали усе по крихтах, — каже Олександр Ліщук, який у автоклубі обслуговує техніку. — Реставрувати машини — тривала робота і важка. Складно знайти оригінальні запчастини. Цим постійно займаємось з колегами. Буває, щось на металобрухті «відкопаєш», або ж підлаштовуємо запчастини з нинішніх авто. Грошей коштує чималих.
«Німецький танк «Тигр» у автоклубі з`явився нещодавно. Спочатку купили базу, яка коштувала 10 тисяч доларів, а вже потім у Вінниці усе необхідне доварили. За словами Олександра Ліщука, із танком працювати було легше, ніж з автомобілями — а саме довести його до вигляду оригіналу. Передусім, через квадратний корпус танка. Хоча й з ним організаторам довелось «погратись». За день до бою у танка лопнула гусениця, тож лагодили його в екстреному порядку. Завершили тільки о 5-й годині ранку.
Складністю форми пояснюється відсутність у бою радянського танка, який більш округлий, тому на нього знадобилося б значно більше зусиль. Хоча вінницькі учасники й не виключають можливість, що у наступні роки танк Червоної армії теж буде.