Голодні Робітники з «підшипника» вже мусять... збирати пляшки

Біля прохідної Вінницького підшипникового зранку у вівторок, 17 березня, зібралися робітники. На дев’яту годину призначена зустріч колективу заводу у колишній столовій — холодному приміщенні: на підшипниковому вже п’ять років не опалюють будівлі. Віднедавна відключили ще й електрику. Зал переповнений – місця всім не вистачає. Гучномовець лежить без діла, а мікрофон немає як підключити. Так тут збираються кожного тижня – оголосити останні новини.
Ганна Назарук очолює штаб на заводі – її завдання контролювати, аби з цієї величезної території не вивезли майно. Задля цього члени штабу на ніч закривають брами на ланцюги та колодки.

— Ми організували штаб, бо поки вирішиться питання – не буде вже що продавати, і не буде за що нам видавати заробітну плату, — обурюється Ганна Філімонівна. — У нас люди кожен день стоять на брамах і на прохідній — і на свята, і у вихідні.

З трибуни виступають очільники профспілок, намагаються заспокоїти обурених заводчан. Кажуть: переговори зсунулися з мертвої точки, треба ще трішечки почекати. Власник заводу нардеп Ліщинський наразі за кордоном, але обіцяв повернутися 26 березня і вирішити питання із заборгованості. Люди вже не ймуть віри у такі слова. Вони десять місяців не бачили зарплатні. Думають, що не побачать її і до кінця квітня.

— Мало того, що їсти не маємо за що, — жаліється Ганна Назарук. — Кожен день відправляємо дітей в школу, треба хоча б дві-три гривні дитині дати. А ще по чотири тисячі заборгованість по квартплатах. Немає чим платити, приходять із судів папери, викликають і будуть судити за несплату комунальних послуг. На наших зборах уже бачила — деякі жіночки приносили сумки, а в них пляшки пусті – збирають, бо немає на кусочок хліба. А нам адміністрація кожен день обіцяє. З сьогодні на завтра. А коли буде кінець тому, ми не знаємо.
Про те, що немає кінцевого строк по виплатах заборгованих 10,6 млн. грн. зізнається і голова профспілки працівників ВПЗ Петро Тютюнов.

— Хто хоче голодувати – які питання? — звертається він до працівників. — Але не треба за очима щось там казати. Ми ж самі не віримо, що протягом березня нам віддадуть десять мільйонів гривень. Ми поставили це завдання їм, щоб вони „напрягалися”.

Йому часто наводять у приклад Херсон і тамтешню ситуацію із заводом. Утім Петро Леонідович теж її знає: „ Там виплатили дві тисячі гривень заборгованої зарплатні. Але адміністрація в тому Херсоні ще гірше зробила – влаштувала там триденний режим робочий і тепер по 100 гривень в місяць їм нараховують”.

У вінницьких заводчан у планах вже немає пункту про збереження стратегічного заводу. Профспілка пропонує видавати всю заборгованість по зарплатні групам заводчан, в залежності від того, скільки є грошей, та звільняти цих людей.

А от громадська організація „Третя Республіка” та її керманич у Вінницькій області Олександр Роджерс проти. Каже: гроші видадуть частині робітників, а інших – покинуть напризволяще. Отож, стояти треба до останнього і гуртом. Цього разу на засідання він роздав 200 листівок із шістьма пропозиціями з „вибивання” зарплатні. Серед них: додати у ініціативну групу, яка вже створена на заводі, кількох експертів; створити групу, яка займеться продажем обладнання; визначити рентабельні центри на заводі, щоб зберегти їх для подальшої роботи. Завдяки цьому можна буде зібрати потрібну суму, переконаний Олександр Роджерс. А поза диктофоном зізнається – пора б уже переходити до більш радикальних дій, наприклад, перекрити доступ до кабінету директору заводу. Тоді б із боргами розрахувалися швидше. Втім, чи підтримують такі ініціативи заводчани – невідомо.