Не плюй у криницю

«Вода, у тебя нет ни вкуса, ни цвета, ни запаха, тебя невозможно описать, тобой наслаждаются, не ведая, что ты такое». Так про воду писав Антуан де Сент-Екзюпері. Напевно, він мав на увазі ту воду, про яку нам нині залишається тільки мріяти. Відкриваєш зранку кран, а звідти – білувата рідина, що тхне, у кращому разі, рибою. І ніякий розрекламований калгон не рятує наші пралки та чайники від колючого накипу. Уявити страшно, скільки ж брунатного осаду накопичується в наших організмах. Можливо, певним чином рятують всілякі фільтри... А ще краще, кажуть, питну воду купувати в магазинах. Щоправда, не кожному по кишені за 6 л задоволення „без смаку, кольору, запаху” викласти від восьми грн. Щоправда, деякі скептики і цю недешеву водичку вважають не надто корисною.

Тільки старенькі бабусі згадують, що їхні бабусі колись без остраху пили воду просто з річки чи озера, і їм за це „нічого не було”, тобто не труїлися і не хворіли. І марно городянам заздрити жителям сільської місцевості, мовляв, вони п’ють чисту колодязьну воду. За даними Вінницької обласної СЕС, у 60-70% криниць вода бактеріологічно забруднена, практично усюди є перевищення вмісту важких металів. Позбавити воду в криницях від бактерій можна, кажуть фахівці, треба чистити та хлорувати. По хімічних показниках – зробити це практично неможливо. Отже залишається інший вихід – робити свердловини і ДОБУВАТИ воду. Діло впирається у брак коштів. І, як не крути, у нашу злочинну недбалість. Згадаймо недавнє отруєння криниць хромом у Турбові – вода позеленіла. Навіть кримінальна справа вже є — за порушення правил охорони вод. Тривають експертизи, а люди скаржаться на втрачене здоров’я і... шукають нові джерела питної води.

Нестача води – вже нині глобальна проблема землян: понад мільярд людей не мають постійного доступу до безпечної питної води, третина людства – п’є брудну. Україна поки що наближена до двадцятки країн-щасливчиків, у яких ситуація з водою більш-менш стабільна. Турбує оце „поки що”...