Вулиця 28 Червня — у Староміському районі

28 червня 1939 р. був укладений новий радянсько-німецький договір про дружбу й кордон. До складу Радянської України ввійшли нові території з населенням більше семи мільйонів чоловік.

Перші заходи радянської влади на території західних областей України були спрямовані на те, щоб завоювати симпатії місцевих жителів. Були націоналізовані польські промислові підприємства і комерційні заклади, експропрійовані землі польських поміщиків і католицької церкви, що передавалися українським селянам, відмінено польську мову як офіційну, школа перейшла на українську й російську мови навчання. До середини 1940 р. кількість початкових шкіл у Західній Україні зросла до 6900, з них 6 тис. були українськими. Львівський університет перестав бути центром польської культури і, одержавши ім’я І.Я. Франка, відкрив двері українським студентам і викладачам. Значно покращилася система охорони здоров’я, особливо у сільській місцевості.

Однак дуже скоро поряд із позитивними змінами почалися й інші події. Репресій зазнали не тільки польські офіцери, поміщики, підприємці і діячі культури. Терор накатився також на українських націоналістів, визначних політичних діячів Галичини та Волині, представників греко-католицької церкви. Припинили діяльність “Просвіти”, Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка і всіх місцевих політичних партій, закрилася велика частина українських кооперативних установ. Заборонено викладати Закон Божий у школах, підсилилася антирелігійна пропаганда. Землі, конфісковані в поляків, раптом почали відбирати й передавати створюваним колгоспам. Перед початком Великої Вітчизняної війни близько 13% господарств у Західній Україні було колективізовано. Хто не хотів вступати до колгоспів, зазнавав переслідування і депортації на Північ, до Сибіру і в степи Казахстану. За офіційними даними, із Західної України і Західної Білорусії депортували 318 тис. родин, або 10% населення. Від 20 до З0 тис. західноукраїнських активістів змушені були втекти за кордон.