Дещо про рідненький Національний напій під час напівсухого закону

Пройшовся гід по хатах, — немає жодної пляшки. Нарешті в якогось старезного дідугана знайшли одну-однісіньку. Та й гід питає: “Діду, а нам же одної пляшки на всю делегацію замало буде?”
“Нічого, синку, а ви потрошку— однієї пляшки вистачає на 8 бійок та 2 вбивства...”, — відповідає старенький.

Усім відомо, що у Вінницькій області триває боротьба з алкоголізмом і пияцтвом, ініційована зверху. Робити щось потрібно — факт безперечний. Проте ставлення до розробленої авторитетними особами низки заходів у різних верств населення, скажемо відверто, неоднозначне. Про плоди та наслідки цієї нерівної боротьби буде відомо згодом, а зараз... Зараз на носі новорічні свята. А які ж це свята у нас, у слов’ян, без випивки? А якщо вона — рідненька (мається на увазі горілка) буде ну дуже вже дорогою, та ще й не купиш її у будь-який зручний для душі, що страждає, час? Що робити будемо?
Не біда! І не такі сухі закони переживали. Зваримо самі. Або й купимо у тьоті-самогонниці. Чи не так? Адже самогон — це щось на зразок українського національного напою. У німців — “шнапс”, у японців — “саке”, у греків — “уза” , а у нас він, рідненький — самогон. І варять його, особливо, якщо для себе, з любов’ю, маючи в кожній родині свої особливі секрети і традиції приготування. Дехто з наших співвітчизників надає перевагу саме алкоголю домашнього виробництва і вважає його мало не ліками для справжнього українського чоловіка.

Чи існує все-таки якась суттєва різниця між саморобною та фабричною горілками? На запитання відповідає фахівець цієї справи (не подумайте, що самогонної) головний нарколог міста Гліб Головатий.

— Усім відомо, що продаж алкогольних напоїв — монополія держави.
Але з давніх-давен на теренах нашої держави люди займалися виготовленням горілки власноруч. Існувала та існує чітка тенденція виготовлення: для себе та на продаж. У періоди сухих законів та подорожчань алкогольних напоїв — продаж самогону переходив на пікову стадію. І в наш час, незважаючи на всі заходи з боку держави, вироблення та продаж саморобної горілки є непоганим бізнесом для багатьох. Звісно, що майже ніхто з так званих бізнесменів не дотримується технології та правил приготування. Деякі добавляють найрізноманітніші рослинні та хімічні речовини для посилення ефекту сп’яніння. Зокрема, це — дурман у горілку, тютюн у вино тощо.

Відповідно, не дотримуються технологічних та санітарних вимог, як при виготовленні заводської горілки. Внаслідок чого в самогоні, як обов’язковий компонент, з’являються ізоаміловий та ізопропіловий спирти,— в народі кажуть “сивушні масла”, які містять небезпечні для організму нейротоксини. Вони спрямовують безпосередньо свою дію на роботу головного мозку. Ось чому у деяких осіб після вживання саме самогону з’являється, здавалось би, нічим не мотивована агресія, злостивість, “розв’язуються руки”. Дуже часто саме після розпиття саморобних алкогольних напоїв трапляються різні неприємні випадки: побиття, хуліганські вчинки, буває, і вбивства.

Хочу зазначити, що горілчані вироби від заводського виробника не містять сивушних масел. Звісно, різні неприємні випадки трапляються і з тими, хто вживає і “нормальні” напої. Бо, що занадто, то не здраво. Але, все ж таки я радив би вживати алкоголь від ліцензійного виробника та в малих кількостях, адже чим вища якість продукції, тим менш пагубна дія на організм людини і тим менше виникне проблем.
Про негативну дію алкоголю на організм можна говорити досить довго. Але жоден з вітчизняних виробників, дотримуючись усіх критеріїв якості, витрачаючи безліч грошей на рекламу своєї продукції, не витратив жодної копійки на реабілітацію людей з алкогольною залежністю.

Не йдеться про будівництво якихось реабілітаційних центрів чи про перерахування певного проценту від продажу, та, на мою думку, було б цілком можливим взяти під свою опіку хоча б декілька місць в стаціонарі. Подивіться, скільки реклами алкогольних напоїв по телебаченню (навіть у рекламі мезиму на столі стоїть великий бутиль мутного самогону під шикарну закусочку). Відкрийте будь-який товстий журнал або й просто озирніться навкруги. Всюди — реклама алкогольної продукції. Мовчу вже про пиво. Молодь вважає, що пити — це круто, престижно. Що це є одним з проявів “солодкого” життя.

Мені це нагадує зомбування населення, і якщо це помножити на національні традиції вживання міцних алкогольних напоїв... Наслідки цього можемо спостерігати вже сьогодні. Чомусь хтось з виробників горілки виділяє певні кошти для збереження дерев, не думаючи про людські життя...