Місцями алкослави

Поруч з нею терпляче чекав та ніс в руках кошики з придбаними продуктами середніх років чоловік. За всіма ознаками — син. І мало хто з оточуючих міг тоді запідозрити у ньому мільйонера та володаря однієї з найвідоміших та престижніших вітчизняних марок горілки “Nemiroff”.

Яків Грибов отримав інженерну освіту десь у Росії. Працювати приїхав у Хмельницький. Уже тоді вирізнявся професійним хистом та активною життєвою позицією. Трішки навіть походив у комсомольських лідерах. Коли почалася перебудова, рідний флагман радіоелектронної промисловості дав крен, а потім урочисто, але неухильно став спускатися на дно банкрутства. Яків Семенович був з небагатьох, хто не піддався паніці, і уже тоді заснував фірму, яка почала робити те, чого за всю історію свого існування не змогло зробити ні одне підприємство рідної галузі: випускати радіодеталі не лише з однаковою маркіровкою, а і з однаковими параметрами. Але дуже швидко стало зрозуміло, що радіодеталі з написом “Мейд ін Україна” мають таку ж довіру, як і презервативи “Мейд ін Китай”. Тому після недовгих пошуків було знайдено інше бізнесове спрямування: торгівля кабелями. Оце і була та золота жила, яка допомогла молодому бізнесменові накопити стартовий капітал. Капітал, який і був початком злету торгової марки “Nemiroff”.

Тепер мало хто згадує ті шалені часи, коли традиційні і до вранішнього болю в голові знайомі півлітрові пляшки з етикетками “Московская”, “Столічная”, “Русская” почали відтіснюватись в глибину полиць літровиками з підморгуючим зверху та знизу Распутіним, “Кремлівською”, трилітровими банками спирту “Рояль”. Це для простого народу, а для нуворишів та каліфів на час були польська паленка з етикетками “Абсолют” та “Фінляндія”. Головним центром розливу найдешевшої вітчизняної горілки було Закарпаття. З часом трохи протверезівши, адепти горілки почали звертати увагу не лише на кількість, а й на якість напою. Саме тоді, як гриби після дощу, почали з”являтися нові та ще новіші марки горілки.

Сьогодні в Україні напоїв, зроблених на основі етилового спирту, випускається близько 400 найменувань.
Чиста горілка — це, по суті, суміш води та спирту, якість її залежить тільки від якості цих інгредієнтів та суворого дотримування класичних технологій. Чим краще буде спирт (переважно — “Екстра” або “Люкс”), чим ретельніше очищена вода, тим більшу “елітність” набуде кінцевий продукт.
Нині тільки два обласні центри на букву “Х” не можуть похвалитися своєю фірмовою горілкою: Херсон та Хмельницький. Зовсім занедбалося в цьому плані і Закарпаття. Тільки на свою область працюють горілчані заводи в Рівному, Чернівцях, Івано-Франківську, Миколаєві, Полтаві, Вінниці. Але це не означає, що на своїх теренах вони виступають в ролі монополістів. Навпаки, їм доводиться вести затяжну війну за виживання. В основному вони або демпінгують на дешевих традиційних напоях типу “Русская”, або ж представлені дорогою сувенірною продукцією. В тому ж місці знаходиться чернігівська, тернопільські та кременчуцька гуральні, які, щоправда, можуть похвалитися тим, що на її площах розливають додаткові партії російського варіанта “Смірнофф”, одеської горілки “Шустов”, львівського “Гетьмана”.

Винятком є місцеві виробники оковитої у Луганській області ТМ “Луга-Нова” та Харківській — ТМ “Перша столиця”. Завдяки протекціоністській політиці місцевих адміністрацій їм сьогодні вдається конкурувати з акулами бізнесу, не втрачаючи ні гідності, ні стабільних прибутків.
Особняком стоять виробники горілки з Волині, Сум та Житомира. Перші після того, як в сусідній Рівненській області на заводі торгової марки “Справжній продукт” в певний час знизили вимоги до якості, змогли заволодіти значним сегментом місцевого ринку і тепер позиціонують себе не регіональним, а загальнодержавним виробником. Сумська ТМ “Горобина” також завдяки стабільній якості має свої плацдарми у сусідніх областях. Один із найстаріших горілчаних заводів України знаходиться в Житомирі. Такі напої, як “Старий Житомир”, “Академік Корольов” та “На бруньках”, добре відомі, а близькість до столиці дають можливість відкрити свою фірмову торгівлю в найдорожчому місті держави.

Далі про справжніх агресорів. В принципі їх можна було б назвати і акулами, як-би не представники степової Кіровоградщини ТМ “Артеміда”. Свого часу вони контролювали четвертину всього обігу горілчаних виробів. На їх щедротах з’явилась навіть ціла політична партія. Але уже тоді не зовсім п”яні голови запитували: “Якщо горілка— це спирт плюс вода, то звідки у степовому Кіровограді може взятися добра вода для горілки, якщо з нею проблеми і для простого споживання?” Сьогодні обсяги продаж та вживання напоїв “Артеміди” значно впали і нинішня компанія з “посрібленням” є більше актом відчаю, ніж “ноу хау” процесу, придуманим ще Менделєєвим.

Справжні акули мають донецьку прописку. ТМ “Олімп” знайома сьогодні чи не кожному в Україні. “5 капель”, “Рідненька”, “Біленька”, “Вдала” і таке інше. З ними конкурує дніпропетровський клан (ТМ “Карат” і ТМ “Хельсінкі”) та запорізький курінь (“Хортиця”, “Благов”, ще й “Шустов” розливають).
На всю Україну славна черкаська горілка. У Жашкові, Косарях, Золотоноші роблять та розливають “Старий друже”, “Холодний Яр”, “Златогор”. Подейкують,що приватизаційні ваучери нинішнього Президента лежать якраз у Золотоноші.
Київщина має свої оригінальні сімейства міцних напоїв: “Козацька рада”, “Столичний стандарт”, “Мерная”.
Особливою серією горілок з агресивною сексуальною рекламою на грані фолу прославили себе львів”яни з ТМ “Гетьман”: “Пісня”, “Лампочка”, “Батон”. Свого часу популярність цих напоїв була такою високою, що можливостей рідного заводу явно не вистачало і тоді почали розливати горілку в інших містах. До речі, в самому місті Лева з “Гетьманом” конкурує ще одна менш відома місцева марка “Перлова”.

Від акул до китів. Дуже важко визначити, хто ж є дійсним лідером горілчаної галузі України. Часом кількість виробленого товару не відповідає тому, що дійсно реалізується. Тому трійку китів, яку я називаю сьогодні, можна і не брати на віру. А це одеська торгова марка “Мягков” на третьому місці, кримський “Союз-Віктан” на другому і на першому “Nemiroff”.

Концерн “Оверлайн” і його ТМ “Мягков” змогли на рівних конкурувати з російськими колегами на виставках “Проекспо 2004” (9-13 лютого 2004 р.) та 8-ій Міжнародній спеціалізованій виставці “Inter Drinks” в м. Санкт-Петербурзі (12— 15 квітня 2004 р.) Одесити сьогодні стоять ще за парою лідерів ТМ “Шустов” та “Хлібний дар”.

За перших сім місяців минулого року сімферопольська фірма”Союз-Віктан” виготовила 1019 тис. дал алкогольної продукції, приріст з аналогічним періодом позаминулого року склав 56%.
У I-му кварталі 2004 року Українською горілчаною компанією “Nemiroff” виготовлено 1324,6 тыс. дал продукції — на 63,3% більше, ніж за аналогічний період минулого року, а платежі “Nemiroff” в бюджет склали 82 млн. 229,5 тис. грн.

29 лютого 2004 року “Nemiroff” запустив в експлуатацію свій другий завод. За оцінками західних експертів, рівень технологічного обладнання не має аналогів у Європі. Сьогодні горілка під маркою “Nemiroff” відома у 40 країнах світу. І успіхи компанії перш за все відносять за рахунок якісного управління та вмілої реклами.

Хочемо чи не хочемо, а нам доводиться бути свідками на цій рекламній війні, де є не тільки переможці, а і свої жертви. Наприклад, відносний успіх ТМ “Старий друже” багато хто пов’язує з удало вибраним актором Володимиром Горянським. Хтось може це заперечити, але факт залишається фактом: після того, як ролик зняли з ротації на телебаченні, обсяги продаж “Старого друга” поповзли вниз. І тепер постало питання про поновлення контракту з Володимиром. До речі, ТМ “Старий друже” сьогодні більше заробляє не на горілці, а на слабоалкогольному “Шейку”. “Nemiroff” відповів “шпигуном” “SPY”.

Щодо мене, то я горілки соком ніколи не розводив, а якщо кого і цікавить, то можу відповісти, що гіршої горілки, ніж чернігівська “Вагма” не пив. Сьогодні п’ю, що наллють, а купляю собі для домашніх свят “Медофф”.