Бомба 20 травня вибухнула під ногами Олени з мамою

У тій злощасній маршрутці 24-літня Олена Йосипчук разом з мамою їхала на центральний ринок за весільною сукнею — через кілька днів у неї мало бути весілля. Не судилося...

Після трагедії наречений щодня навідував кохану дівчину в лікарні. Вона дуже вдячна йому і вважає, що завдяки його підтримці вижила. Однак, ставши інвалідом першої групи, Олена вирішила не пов’язувати з хлопцем своєї долі. Побажала, щоб поруч з ним була інша — здорова жінка, якою ще недавно вона була сама. — У маршрутку ми сіли на зупинці по проспекту Космонавтів, — згадує Олена. — Було багато бажаючих їхати і коли чергова маршрутка пролетіла повз нас, я побігла за нею, сподіваючись, що водій пригальмує. Так і сталося. Знати б тоді, що поспішали ми назустріч горю. На повороті до ресторану “Кумбари” щось ніби лопнуло і відразу ж гаряче полум’я обпекло обличчя, руки, ноги...

У страшному полум’ї, де люди горіли живцем, Олена постраждала чи не більше всіх, бо була вдягнена в легенький літній сарафанчик. Крім того, саме під їх сидінням у маршрутці і була закладена бомба. Лікарі діагностували в дівчини 35 відсотків глибоких опіків шкіри обличчя, рук, ніг, спини, рвані рани ніг.
— Ми ледь встигли подолати одну біду, коли тільки-но виписалась з лікарні моя старша донька, як потрапили туди вже з Оленкою, — розповідає Оленчина мама Надія Іванівна. — Я не знаю, де в мене бралися сили, щоб доглядати за донькою, адже в самої обгоріли руки та ноги. Вдячна медикам — вони зробили все, щоб врятувати Оленку, а також друзям і родичам, які підтримали нас.

Три місяці Оленка лікувалася в опіковому центрі “Пироговки”. Увесь цей час змушена була лежати на животі — єдиному необгорілому місці. Від моторошного болю часто непритомніла. Навіть згадувати це важко. А попереду Олену чекало нове випробування. Коли лікарі дозволили їй встати, дівчина не змогла зробити і кроку. Внаслідок довгого загоювання опіків і ран на нозі, деформувався кульшовий суглоб.

— Я допомагала Оленці вчитися ходити заново, — каже Надія Іванівна. — Страшно згадувати, як піднімала доньку з ліжка, ставила її ноги на свої, і, обережно обнявши її, ходила так з нею. Моя дівчинка знемагала від болю, плакала і просила скоріше припинити ці муки. Але я не здавалася! Знали б ви, які ми були щасливі, коли зробили отак перші 2-3 кроки. Потім донька почала і руки розробляти. В’язала серветки, а тепер шиє. Це її професія. Вірю, все в неї буде гаразд!

Зараз Олена з мамою проходять курс лікування в Немирівському санаторії “Авангард” у єдиному на Україні відділенні реабілітації опікових хворих. Побажаймо ж їм здоров’я!