''Ми самі себе легалізували!''

Для багатьох вони стали чимось на зразок довідкового бюро: запитують, куди звернутись, щоб оформити документи, отримати юридичну консультацію, пройти на якусь вулицю... Самі ж „стихійники” не тільки сидять і цим демонструють необхідність хоч якогось вирішення своїх проблем, але й діють. Створили громадську організацію, легалізували свою діяльність.

— Із 22 ринків Вінниці — 18 неузаконені, в тому числі й стихійна торгівля по проспекту Коцюбинського, вулиці Тимірязєва, — розповідає Лілія Грицюк, голова громадської організації „Порозуміння”. — Ми добиваємося, щоб нас поставили в рівні умови з ринками „Амік”,”Галина”, „Алі-Баба” — тобто, щоб нас не виганяли, а прийняли ситуацію такою, якою вона є. Тобто, впорядкували робочі місця і брали ринковий збір. Ми вирішили довести, що ми люди, і відтепер самі платимо ринковий збір на розрахунковий рахунок міського бюджету № 33210831800002. Вже заплатили 3,5 тисячі гривень в бюджет — це навіть більше ніж дають „узаконені” ринки. Ми готові покласти тротуарну плитку, „облагородити” вигляд наших торговельних місць. Нам пропонували піти в так званий „Яблуневий сад”, на ринок „Привокзальний-2" чи Тяжилів. В „Сад” нам не дала дозвіл санстанція, крім того, ми ще й викорчувати його повинні, в Тяжилів не дозволив Володимир Скомаровський — у нього там склади, а з „Привокзального” вивів разом з контейнерами його господар, депутат міськради Тихонюк. До речі, всі наші приватні ринки належать депутатам міськради. Заступник міського голови Анатолій Ворона каже, що „ви зніміть намети, а потім будемо вирішувати ваші проблеми”. А мер, якого ми обирали, навіть жодного разу не зустрівся з нами. Наш „базарний мер тепер — Ворона”. Він пропонував створити торговельні майданчики, але це затягується.

Яка ж точка зору влади? Які перспективи у „стихії”?
Ось як прокоментував ситуацію заступник міського голови Анатолій Ворона:
— Дійсно, із 22 ринків 18 — незаконні, і їхню діяльність треба припинити. Для пом”якшення цього процесу і виникла ідея надати цим ринкам статус „тимчасових торговельних майданчиків” із стягненням ринкового збору, з наступним або перебазуванням їх в інші місця, або перетворенням їх в ринково-сервісні чи торгово-сервісні комплекси.

Ми запитали, чи не збирали „стихійники” хабара, щоб „залагодити„ справу. Лілія Грицюк відповіла власним афоризмом з життя:
— Ні, бо якщо один раз даси — це ввійде у звичку.
Отже, на даний момент конфлікт „стихійників” і міської влади „висить у повітрі”, а конфліктуючі сторони — „сидять” на „порохових бочках”.